Читаючи історико-біографічні довідки про класиків української літератури, дізнаємося, що далеко не всі з них – філологи за освітою. Михайло Коцюбинський працював чиновником-діловодом, Іван Котляревський – педагог і директор вільного театру, Остап Вишня (Павло Губенко) – начальник медично-санітарного управління Міністерства залізниць…
Зрештою, часто чуємо гірку іронію, що в Україні немає такої професії, як письменник, бо самою лише літературою автор не заробляє на себе та родину, отже писання книг для нього – хобі. І головне, що цікавить передусім біографів – як людина, яка віддано працює у неспорідненій з літературою галузі і пише художні книги – як їй вдається відмежовувати ці абсолютно різні речі?
Власне, в Чернівецькій обласній бібліотеці сьогодні була зустріч саме з таким автором, який значну частину життя віддав і віддає юриспруденції, зокрема прокурорській діяльності, проте від щирої душі і зі справжньою професійністю пише художні книги. Віталій Поцілуйко має у літературному активі п’ять книг, найновіша з них «З гумором і серйозно. Розповіді тітки Комарихи та інші оповідання». Модерувала літературну зустріч Ольга Серибріян.
Віталій Поцілуйко збирається удосконалюватися у формі і змісті висловлюваного і уважно вивчає людську душу. Його професійна діяльність, так би мовити первинний фах – прокуратура. Віталій Михайлович пройшов професійний шлях від посади заступника прокурора на Заставнівщині до першого заступника обласного прокурора. Займається педагогічною діяльністю, зараз перебуває на посаді старшого викладача Чернівецького юридичного інституту Національного університету «Одеська національна академія».
У літературній творчості Віталія Поцілуйка гармонійно переплелися документально зафіксовані факти, що піддалися художній інтерпретації. В основі більшості прозових творів – факти з правоохоронної практики, хоча за формою це новели, а не романи-детективи. Автор містко вміщає інтригу, аналітику і розв’язку і разом з тим мінімально підкреслює власну присутність у тексті. «Я не хочу, аби в читача складалося враження, що він слухає розповідь прокурора. Я перевтілююся, проживаю інші життя, але пишу лише про те, що бачив і зрозумів у силу власного досвіду», – каже автор. Він наголошує, що літературна діяльність, попри важливий образний компонент, має залишатися точною: якщо письменник сам не полював – йому ризиковано писати про мисливство, якщо не знайомий з правоохоронною системою – важко писати про слідство. Адже є нюанси та тонкощі, не передавши які, втратимо правдивість зображення.
Побутові ж ситуації Віталій Поцілуйко пише з легким гумором, йому добре і гармонійно даються засоби комічного. Власне, один із таких динамічних творів відтворили сценічно учасники аматорського театру «Дивосвіт» при Заставнівському районному палаці культури (керівник – Лідія Гайдей).
Акторська майстерність і рідкісний ораторський хист письменника Анатолія Томківа, який також привітав Віталія Поцілуйка і професійно та щиро виконав відразу два твори автора, перенесли аудиторію у цілком інший світ – сильного і водночас ліричного слова, яке викликає сльозу, захоплення, радість і посмішку.
Про енергію письменницького слова і граничну щирість письменника влучно зазначив у своєму виступі Василь Васкан. Зачитав Василь Васильович і відгук уже покійного Петра Палія про творчість Віталія Поцілуйка. За влучним формулюванням журналіста і публіциста Василя Джурана (який також є уродженцем Заставнівщини), цій землі пощастило і на прокурора, і на совісного земляка, і на літератора. Василь Тодорович охарактеризував жанр прози Віталія Поцілуйка як «прокурорські окрушини» – в них напівзабуті реальні історії стали сюжетом художньої канви.
«Чому я взагалі пишу прозу? Бо не хочеться про людську душу казати простими словами», – просто і щиро зізнається автор.
Щиро привітали колегу та однодумця керівник прес-служби обласної прокуратури Олександр Лебідь, директор Чернівецького юридичного інституту Національного університету «Одеська національна академія» Богдан Сірко, авторитетні викладачі юриспруденції, письменники і колектив обласної універсальної наукової бібліотеки та вдячне студентство, яке через якийсь час впізнає Віталія Михайловича у ще одній іпостасі – викладача курсу «Прокуратура України».
Іванна СТЕФ’ЮК
Фото ЧОУНБ