У ніжно-зеленому подихові природи поволі прокидаються прозорі вікна, звільняючись від сонних обіймів нічної прохолоди чи то останніх крапель дощу. Здається, вони, точнісінько, як люди, розплющують свої очі, глибоко вдихають повітря іще одного світанку і тоді, кожен по-своєму, замріяно вітаються: хто із шепотом зеленого лісу, хто із гордим мовчанням струнких тополь, що вишикувались обабіч знайомої алеї, хто подумки з рідним і любим серцю містом, а хто із землею-матінкою, яка ніби благословляє до сонця щойно народжену шовковисту травичку.
А що ж там далі? Що ховається за прозорим з першого погляду тлом вікон?
Не знаю, напевне-таки саме Життя: бурхливе й одноманітне, неспокійне і врівноважене, веселе і оповите вічним сумом, щасливе і закуте тенетами заздрощів, щиро усміхнене і ледь тліюче у пазурах згуби, цікаве і вражаюче колючою сірістю, неповторно-осяйне і холодно-відразне зі спопеляючим присмаком війни…, але Життя! Таки Життя, якому співали і ще довго-довго даруватимуть своє найдивовижніше соло грайливі солов’ї, а вечірні зорі у парі із відверто-сміливим і жвавим вітерцем навіватимуть все нові й нові знайомі і незнайомі роздуми – і так у вічному сплетінні Людини, Природи, Світу триватиме і лунатиме витончена мелодія, дарована самим богом, мелодія Долі!
А от чи досконало звучатиме в ній кожен акорд, залежить уже від усіх тих, хто пише-творить-мудрує свої життєві історії за отими самими вікнами: чи додадуть вони особливої краси будь-якій миті, на який діапазон любові здатні їхні душі, який саме лейтмотив оберуть для кожного нового світання, з яким репертуаром вийдуть до незримого мікрофона, чи буде благозвучним поєднання тисяч тонів і відтінків єства… Бо ж коли Доля укотре торкатиметься своїм смичком до цих струн, хтозна, яка музика зворушить тоді небеса, а так хочеться, аби навколо линула найдивовижніша мелодія щастя! І щоб ті ж вікна додавали до неї загадкові крапельки мрії, вплітаючи подих весняного рясту і літніх дзвіночків, осіннього жовтопаду та чисто витканого цілунку зими… І щоб знайомі з дитинства і привітно оновлені букви «НОВОДНІСТРОВСЬК» неодмінно випромінювали таку ж кольорову усмішку в унісон із тими, хто любить і вболіває за своє затишне, і особливе місто на землі!
А поміж цим мовою любові звучатиме з усіх боків:
- Це я! Добридень, Доле! – і моє місто мандруватиме стрічати нову, щасливу і добру мить!
Інна ГОНЧАР
м. Новодністровськ
Чернівецька обл.
Інна ГОНЧАР
***
Моя земля озвалася красою,
Духмяно-п’янко мружиться трава –
Вже досхочу напившись, мов водою,
Іду босоніж стежкою в дива.
Іду туди, де мріялось дитяче,
Щоб осягнути велич і красу,
Щоби роса, яка в світанках плаче,
Явила усміх в сонячну ясу.
Вітають чистим подихом джерела,
Ліси і луки кличуть в таїну,
А моя пісня вже рядочки стеле
І пише в нотах щиру дивину.
Здіймаю руки й тішуся до неба,
Де білі хмари – наче дотик мрій.
Моя земля! Чи більшого ще треба?!
Тут навіть вітер, й той до щему свій!
Пройду стежки і знов порозкошую,
Вдихну любов, до річки піду –
І цей пейзаж ще словом замалюю,
Бо вже такого більше не знайду!