До 1-го липня в Києві, у ЦРБ ЦБС «Свічадо» (булвар Жуля Верна, 13В), що на Святошині, триває виставка робіт майстрині образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва Тетяни Захарченко.
На виставці представлено живописні полотна мисткині [(«Атрибути мистецтва» (2017), «Польові квіти» (2017), «Бузок» (2021‒2023), «Через кладку» (2019)], декоративно-прикладні роботи (петриківський розпис таць, дощок, тарілок, відерець), а також колекція ляльок мотанок та сувенірно-подарункові роботи з петриківським орнаментом (гребінці, браслети, ручки, блокноти тощо). Почесне місце на виставці посіла гільза від снаряду, яку Тетяна Захарченко розписала на замовлення громадської організації «Спілка жінок Київщини». Від жовтня 2022 р. художниця долучилася до благодійності, до розпису гільз, які потім виставляються на продаж. Новий досвід, але очікуваний, як твердить пані Тетяна, бо бажання малювати на зброї виникло після звільнення Київщини. Членкині цієї організації збирають кошти для допомоги нашим захисникам, які боронять Україну від московитів у найгарячіших точках фронту.
Презентація виставки робіт Тетяни Захарченко «Живопис, розпис, лялька ‒ подорож у часі» відбулася 20 червня. На захід завітали користувачі бібліотеки, друзі художниці, батьки з дітьми, які згодом долучилися до майстер класу Тетяни Захарченко з виготовлення української традиційної ляльки.
Сучасна бібліотека як соціокультурний простір громади
Варто зазначити, що в бібліотеці «Свічадо» активно працюють із різними групами читачів. Наймолодшим відвідувачам тут пропонують не лише сучасні дитячі книги, а й запрошують на перегляд мультфільмів, на заняття творчого гуртка чи гуртка «БібліоКосмоЗнайки», на зустрічі з відомими дитячими письменниками (Іваном Андрусяком, Сергієм Пантюком та ін.). Для старших відвідувачів організовують зібрання Літературного клубу, де обговорюються прочитані книги (наприклад, роман «Амадока» Софії Андрухович), виставки живопису чи плакатів. Нещодавно в бібліотеці «Свічадо» було презентовано проєкт «Рутенія» за участю його автора, лауреата Національної премії ім. Т. Шевченка (2019) Василя Чебаника. А на ушанування пам’яті американської співачки українського походження Квітки Цісик у бібліотеці провели захід для слухачів університету третього віку: авторка музичної п’єси-монологу «Квітка Цісик. Туга за Україною» Тетяна Череп-Пероганич та юна співачка Олександра Стецюк презентували слухачам історію та пісні легендарної співачки.
На переконання директорки Центральної районної бібліотеки Централізованої бібліотечної системи «Свічадо» Світлани Гонди, сучасна бібліотека ‒ важливий складник галузі культури, центр соціокультурних подій, навчання, дозвілля; громадський корисний простір, діяльність якого сприяє підвищенню соціальної активності, формуванню високої громадянської свідомості, створенню особливого суспільного мікроклімату місцевої громади.
Майстриня декоративно-ужиткового та образотворчого мистецтва Тетяна Захарченко
Гостя ЦРБ ЦБС «Свічадо» Тетяна Захарченко ‒ сертифікована майстриня петриківського розпису, випускниця Українського державного університету імені Михайла Драгоманова, вчителька трудового навчання і мистецтва Мархалівської гімназії Глевахівської селищної ради Київської області. Пріоритетний напрям діяльності ‒ декоративно-ужиткове мистецтво.
Від 2010 року займається в художній студії с. Мархалівки, керівником якої є член Національної спілки художників України, заслужений діяч мистецтв України, народний художник України Олексій Петренко.
Тетяна ‒ керівник обласної педагогічної студії для учителів образотворчого мистецтва, керівників гуртків за власною сертифікаційною програмою; керівник обласної педагогічної студії для учителів трудового навчання, керівників гуртків, асистентів учителів. Авторка численних майстер-класів.
Учасниця, лауреатка і переможниця багатьох фестивалів, виставок народної творчості, зокрема 2021 р. відзначена ГРАН-ПРІ за участь у IV Всеукраїнському конкурсі декоративно-ужиткового та образотворчого мистецтва «Мій скарб ‒ моя Україна».
У Тетяни Захарченко варто вчитися тому, що значить бути українцем: сповідувати українську мову, українські традиції, українське мистецтво. Любити своє, українське. І плекати справжні життєві цінності. Передовсім, цінувати родину. Найближчим друзям Таня розповідала, що коли її мамі діагностували важке захворювання, вона – донька ‒ доклала неймовірних зусиль на боротьбу з онкологією. Часи були скрутні, мусила продати всі коштовності, щоб зібрати кошти на лікування. Але і нині Таніна мама поруч, є її найпершою помічницею і порадницею, підтримує Таню в усіх її намірах, хоча в дитинстві і не вірила в те, що потяг доньки до малювання – це поклик душі її дитини… Тетяна спільно з чоловіком Олександром виховали своїх дітей в українському дусі. Саме тому їхній син Євген від 24 лютого 2022 року, разом із батьком, ‒ доброволець ТРО, а нині – воїн ЗСУ. Із першого дня вторгнення росіян в Україну Євген допомагав з евакуацією мешканців окупованої Київщини, допомагав волонтерам. Згодом брав участь у звільненні Харківщини, має нагороди. Служить у ЗСУ донині і захищає Україну. Донька Аліна провела 57 ночей у погребі батьківського обійстя в селі Мархалівці під Києвом, відмовилася від евакуації і спільно з мамою і татом дбали про безпеку друзів і сусідів. Зокрема, допомогли вибратися з окупованого, розгромленого рашистами Гостомеля відомій українській культурологині Ніні Михайлишиній. Пані Ніна разом із чоловіком Богданом і собакою Айріс мешкали у родини Тетяни Захарченко декілька тижнів.
Ще Тетяна Захарченко – справжній педагог: не лише навчає дітей мистецтву живопису й українських традиційних ремесел, а одразу після звільнення Київщини поновила заняття гуртка народної творчості, іноді у своєму дворі чи у своїй хаті, бо травмована війною дитяча психіка потребувала відновлення. А заняття творчістю – це один зі способів арт-терапії, що сприяє відновленню психічного здоров’я.
Також пані Тетяна – вдячна учениця. Тринадцять років поспіль вона відвідує студію живопису народного художника України Олексія Петренка і дуже вдячна митцеві за навчання, настанови, підтримку. (До слова, у педагогів єдині дивіденди – успішні і вдячні учні). Хоч і стала студіювати живопис уже дорослою людиною, однак, на думку свого учителя, досягла високого рівня і постійно працює над розвитком малярської майстерності. А картина Т. Захарченко «Фрагмент історії роду» (2016, полотно, олія 125х100) стає відомою, і в майбутньому, переконаний Олексій Петренко, увійде в історію малярства України.
Тетяна Захарченко про ляльку мотанку
‒ Колись давно ляльки уміли виготовляти в кожній родині. Займалися цим жінки. Лялька призначалася для дівчинки і мала жіночу природу. Виготовляли ляльку з того, що було під рукою: полотно, льон, солома, дерево, глина, тісто, сир, плоди. Дитина могла розвивати свій духовний світ без шкоди здоров’ю.
Нині ми бачимо відновлення традиції з виготовлення народної ляльки – ляльки-мотанки. Так само, як і колись, ми можемо виготовляти її з природніх матеріалів, речей, які є у вжитку.
Називають мотанками тому, що всі деталі ляльки міцно примотуються ниткою без вузлів. Намотувати потрібно безперервною ниткою за сходом сонця, що символізує лінію життя.
Намотати ляльку ‒ це пів справи, а ще потрібно й одягнути її, підібрати кольорову палітру й обов’язково вбрати у світлу сорочечку, спідничку, фартух. Одяг є оберегом. З давніх-давен вважають, що спідниця символізує землю; сорочка уособлює в собі три часи: минулий, теперішній, майбутній. Головний убір: чи то стрічки, очіпок або ж хустка, ‒ є символічним зв’язком із небом.
Коли я була маленькою, бабуся Марія (мама моє мами), крутила мені ляльку зі звичайної хустинки. Із цією лялькою мотанкою я лягала спати…
Першу ляльку я виготовила у 2008 році. Вона було схожа на сільську дівчинку, яка жила десь років 80 тому. Подорож у часі… Далі виготовила декілька ляльок вже з вишитим одягом та різноманітною кольоровою палітрою… З дітьми у школі виготовляємо ляльки на уроках трудового навчання та на заняттях гуртка.
Хай оберіг, виготовлений власноруч, охороняє та дарує радість кожному і живе у цілих поколіннях.
Майстер клас у бібліотеці «Свічадо»
Отож, до дійства з виготовлення народної ляльки-оберега, ляльки-забавки долучилися і малеча (діти від 6 до 10 років), і дорослі (мами, бабусі, відвідувачі та працівниці бібліотеки). Спершу усі сіли в коло, посередині майстриня Тетяна Захарченко виклала запашне сухе лугове сіно, яке привезла з Мархалівки. Із того сіна діти формували голову та ручки ляльці. Потім викладали це сіно у білу тканину й однією ниткою, яку не можна різати / переривати / в’язати вузликом / комусь передавати тощо, густо обмотували стан ляльки. Згодом додавали фартушок, хустину і підперізували мотанку крайкою. Усі клаптики тканини, що їх принесла майстриня, були різного кольору, і всі охочі могли обрати рожеве, бузкове чи помаранчеве вбрання для своєї ляльки. Уже вбрану і міцно замотану ниткою ляльку кожен аматор-лялькар виклав у коло на сіно, а потім взяв до спільного фото і на пам’ятну знимку із майстринею панею Тетяною. А вже згодом кожен учасник майстер класу поніс свій власноруч створений оберіг-забавку додому.
Майстриня Тетяна Захарченко зуміла створити для учасників дійства особливу атмосферу творчої медитації. Яскраві емоції, опанування нових навичок, творчий гамір, певна змагальність і завершальний акорд – українська народна лялька мотанка, що стане тепер оберегом у квартирі кожного з майстрів-початківців, ‒ об’єднали учасників заняття, виокремили їх на певний час із обставин війни і повітряних тривог…
Ніна Головченко
Фото Ірини Голобородько
