Художня література – це живий пульс нашої доби, у якій, як у дзеркалі, в той чи іншій спосіб в усій повноті форм та змісту відображається те, чим живуть люди у нинішньому наскрізь зматеріалізованому світі. Незалежно, чи це поезія, чи проза, чи літературна критика, чи есеїстика, твори мають відображати певну епоху, суспільно-політичні інтереси людей. Це вимагає від митця високої відповідальності, чесного підходу до обраного виду мистецтва, досконалого творіння.
Власне, з таким животворчим багажем прийшов у велику літературу письменник Ігор Дах. Він журналіст, поет, прозаїк, нарисовець, есеїст і, як мовиться, літописець свого часу. Його творча палітра досить різноманітна: видав понад сорок книг, є ініціатором багатьох творчих починань, оглядів молодої генерації літераторів. Часто організовує літературні читання, творчі зустрічі, урочисті вечори – у школах, книгозбірнях, серед захисників Вітчизни. Крім того, за його безпосередньою участю – як, редактора і видавця – регулярно виходять художньо-літературний часопис Прибужжя «МІСЦЕВИЙ ЧАСопис», дитячий альманах «Ліхтарик», газета «Літературний Червоноград», художньо-літературна публіцистика «Слідами війни». Ігор Дах – лауреат та дипломант трьох Всеукраїнських літературно-мистецьких конкурсів Мирона Утриска, ім. Леся Мартовича , ім. Володимира Дроцика.
Про творчу людину, а ще й відому, писати і легко, і важко. Легко, бо його творчість уже була об’єктом мого дослідження, важко, здається, усе вже про нього написано. Це – так і ні! Чому ні? А тому: письменник увесь час у творчих пошуках, упроцесі постійного словотворення.
Забігаючи наперед, скажу, що літературі шахтарського краю притаманні глибока ліричність, вагомість думки, ощадливість слова. Мало чи не в кожній поезії знаходяться яскраві образи, цікаві порівняння, суттєві метафори, точні рими – а це вже майстерність!
Книги Ігоря Даха привертають до себе увагу читачів тематичним розмаїттям, досконалістю викладу, висвітленням актуальних проблем.
Перед нами нове перевиданя збірки поезії Ігоря Даха з правками і доповненням – «На перехресті всіх вітрів» (видавництво «Інститут права і бізнесу», м Львів, 2019 р.).
З анотації до книжки довідуємося, що автор, прихильник (носій поціновувач) народно-фольклорної традиції,торкається вічних тем, зокрема патріотизму, кохання, любові до рідної землі, етнічного права бути українцем. У творах поета є головне духовне начало, доброчинність, мовне месіанство.
У поезії Ігоря Даха бринять і сумні нотки: нерозділеного кохання, втрата життєвої перспективи, плинність нинішнього тривожного часу.
Я повернуся, мамо, зачекай
Неслухняного свого сина,
Що потай пішов на передній край,
Де в крові й в вогні кожна днина.
(«Я повернуся, мамо…»)
Поет палко закоханий у рідну землю, в калинові луги, мінливість хмар, красу різнобарвної природи.
В лузі в травах дикі маки
У краплиночках роси,
А над ними білі хмарки
Умлівають від краси.
Землю щедро напували
Цілу ніченьку дощем,
А тепер над Бугом стали,
Щоб води набрати ще.
(«В лузі »)
Тут що не рядок – то пісня, милозвучна, як річка тихоплинна.
Поезія так і закликає нас любити цілющі роси, трави, щоб жити і діяти заради процвітання Вітчизни. Як бачимо, через милозвучність поезія автора читається легко і невимушено. А от почуття ліричного героя – зболено вистраждані, здається, всім серцем продиктовані. Їх же клади на нотний стан – і співай, співай, співай… Ось наприклад:
Дівчина красуня Настя,
Жде Іванка край воріт,
Бо зозуля їй на щастя
Накувала сотню літ.
Чародійно, як у казці,
Все змінилось… він прийшов
І приніс троянди Насті,
Щоб розквітла їх любов.
(«Дівчина красуня Настя »)
Найвищим мірилом нашої українськості, є пророк Тарас Шевченко
Шевченкові слова пророчі,
Народ ще трохи – й занехає…
Бач, тільки місяць свої очі
Лише вночі в Дніпрі вмиває.
(«Шевченкові слова пророчі »)
Отак, краще не скажеш! М’яка тональність рядків хвилює душу, очищає від скверни, надає душевної рівноваги, сповнює вірою в себе та духовною наснагою.
Письменник свідок трагедії, яку вчинила Козацькій державі ота ординська московія. Перебуваючи в окопах із оборонцями України, він підтримував тих, хто жертвує нині найголовнішим, що має– життям.
Закипала кров козацька
На бруківці Слави,
Щоби наші діти й внуки
Україну мали.
Закипала кров козацька
У лихі морози,
А здавалося, над містом
Гуркотіли грози.
Падала любов від кулі
Зрадника-убивці.
На Майдані у розгулі
За людьми мисливці.
(На Майдані)
Поет-патріот, часто-густо, як журналіст, акредитований в АТО, ООС, збирає матеріали для своїх нових прозових художньо-публіцистичних книг «Слідами війни» (уже їх п’ять). Заради історичної справедливості часто ризикує життям! Ризикує – аби не вмерла України ні Слава, ні Воля!
Надзвичайно хвилюючі й проникливі вірші поета і про кохання. Вони ніжні, чисті, чуттєві. Почуття любові передаються яскравими образами, що надовго западають у серця і душу.
– Як жилось тобі, кохана,
Без моєї теплоти?
– Десь в душі ятрила рана
Від гіркої самоти…
(«Як жилось тобі, кохана »)
« Гірка доля України», « На Донецькім летовищі», «Ступає війна по моїй Україні», «Перед нічним боєм», « В степах Донецьких», «Застиг рубіж», «Повертаю додому», «Не знайсь ніколи з москалем», інші – це цілий цикл про кроваву бойню, яку нам,українцям, в Криму і на Донбасі учинила банда дикого Кремля.
Поетові вірші ніжні – як мамина ласка, прозорі – як крапля роси, задушевні, як тиха музика; вони не потребують тлумачень чи коментарів. У них є тривоги і біль за народ, непоборна пристрасть до змін, синівська любов до Вітчизни, яка народила, благословила і виколисала.
Радує також і мова поезій – м’яка, милозвучна і чиста. Радують вдалі порівняння, метафори та рими своєю простотою і точністю.
Нова збірка Ігоря Даха засвідчує, що його поезія досить близька читачам, бо у ній є головне – вірність життєвій правді, палка любов до рідної землі. Можна б іще багато чого про цю збірку сказати, але не буду – її треба прочитати. Трохи перефразуючи назву книги, скажу таке: на перехресті почуттів поезія звучить… І це заінтриговує.
Андрій Грущак,
член Національної спілки письменників України