Микола Васильович Старовойт засвітив у Космосі невгасиму свою Зірку, що повсякчас свідчитиме людству про світлий шлях неординарної Особистості.
Володіючи потужною душею поліщука, він усе своє життя ніс любов синівську до милого батьківського краю — синьоокого Полісся. Професор Микола Старовойт міг стати переможцем у міжнародному конкурсі на кращу пам’ять поетичних і прозових текстів. Він володів незліченними невідомими фактами із творчості й біографій багатьох письменників. Студенти Академії Друкарства, в якій працював усе життя Микола Васильович, із захопленням і відкритими ротами вловлювали кожне слово його глибинних та емоційних лекцій. Він годинами декларував Шевченка, Франка, Лесю, Костенко, Стуса, Симоненко… Професор Старовойт запам’ятався своєю скромною педантичністю, внутрішньою та зовнішньою шляхетністю, красивою й кришталевою душею, наполегливістю, особливо непідробною щирістю. Пам’ять про М.В. Старовойта передаватиметься з покоління в покоління.
Зиновій Бичко