Сьомим даром Святого Духа є феномен страху. Нині людина потонула у хвилі страху перед страшною пошестю – коронавірусом. Однак страх Божий – це не нищівний для наши душ.
Теперішнє небажання говорити про страх Божий можна оправдати тим, що мова страху затьмарила правду про те, що Бог є любов. Заради уникнення цієї небезпеки, за можливостю використовуються інші слова. Проте в обох Завітах є уривки, в яких страх Божий виступає як основний вираз, що не можна так легко замінити.
Згідно з пророком Ісаєю, страх Божий усуває людський страх.
“Ось що говорив мені Господь, коли його рука мене схопила і коли він указав мені не ходити дорогою цього народу: “Не називайте змовою усього, що цей народ за змову вважає; не бійтесь того, чого він боїться, і не лякайтесь! Господа сил — його шануйте як святого; його ви маєте боятися, перед ним маєте тремтіти!”(8:11-13). Очевидно те, що Ісая закликає до відваги та довіри, але він називає цю довіру трепетом та боязню! Це риторичний вислів, але він також є чимось більшим. Ісая знає, що страх — це непідвладна річ. Тому його слова можна зрозуміти так: “Ви не можете не боятися. Отже, бійтеся Бога! Зосередьте на Богові всю енергію, що породжує у вас страх.” Цей страх Божий, що поглинає всі інші страхи, не так легко визначити, але він є безпосереднім джерелом великого внутрішнього спокою.
Трохи згодом у книзі пророка Ісаї страх Господній є харизмою Месії: “Дух Господній спочине на ньому, дух мудрости й розуму, дух ради і кріпости, дух знання й страху Господнього” (Ісая 11:2). Страх Господній — це дар Святого Духа, так само як мудрість і мужність! Цей дар також можна назвати покірністю. Осрах Божий означає усвідомлення того, що Бог є джерелом всього доброго. Таке ставлення було центром Ісусового життя: “Я від себе не чиню нічого. Отець, який перебуває в мені, — він творить діла” (Йоана 8:28 та 14:10).
Апостол Павло написав: “Працюйте над спасінням вашим в острасі та трепеті, пам’ятаючи, що то Бог викликає у вас і хотіння і діяння за своїм уподобанням” (Филип’ян 2:12-13). Оскільки Павло стверджує, що спасіння походить від віри, праця “над спасінням в острасі та трепеті” повинна бути аспектом віри. Віра — це не просте запевнення, а “трепетна” довіра, довіра, що живе, дивується та пильнує. Наше спасіння є чудом Божої “дії в нас”, і саме тому ми повинні повністю бути уважними до неї. “Працювати над спасінням в острасі та трепеті”— значить усвідомити, що кожна мить — це зустріч з Богом, адже Бог працює в нас повсякчас.
“О ви, що боїтеся Господа, його хваліте; нащадки Якова, його шануйте, і бійтеся його, потомки Ізраїля!” (Пс 22:24). Послідовність слів дивує: “хваліте, шануйте, бійтеся Господа!” Тут страх є молитвою, яка досягла рівня, коли вже невідомо, що говорити: хвалою, що стала захопленням, тишею та любов’ю.
Отож, ніколи не заходьмо в річку земного страху, бо хто має тверду віру в Господа, хай не боїться нічого.
Зиновій Бичко, журналіст