Як не вільно підняти виплюнуту слину, так і сказане Слово не можна повернути назад. Слово справедливо порівнюють із мечем, зі зброєю, із убивством… Словом повалити людину на землю легко й підняти її на ноги неважко.
Добре про вагу Слова згадує Василь Шкляр у романі “Тінь сови”. “Катерина раптом затнулась, помітивши, як він завмер, зіщулився, змалів на очах — це вперше вона так одверто сказала про його неміч і враз пошкодувала за тим, ладна була вхопити слова назад, та вони вже поволі входили у Степана, все глибше і глибше — поволі і через те так болісно. Вона хотіла його лиш трішечки розізлити, зрушити, розворушити, аби він послухався, а вийшло не так, як хотілося, вийшло зовсім погано. Де ж їй тих слів набрати, у кого позичити, щоб він послухався, свої вона
уже всі виговорила, і тепер от таке сприснуло з язика, що ліпше б мовчала.”
Бог дав нам Мову, Слово для творення добра в любові.
Ними виткані перлини світової Поезії.
Зиновій Бичко
Слово передає думку. Пам’ятаймо, що «В мовчанні володіємо словами, / Та сказані вже володіють нами» (Сааді, «Бустан»). Сказані слова «володіють нами» – будьмо правдомовцями, пильнуймо своїх слів, діймо у відповідності зі сказаним словом, оберігаймо рідну мову, бо «Арістотель вважає, що думка і мова відповідають одна одній, тобто, що зі структури мови можна дійти висновку щодо структури дійсності» (Марія Фюрст, Юрген Тринкс, «Філософія»).