Дорогого наставника і порадника, колегу і відданого сина своєї землі, члена Національних спілок письменників та журналістів України, Почесного жителя с. Ломачинці та м. Новодністровськ, володаря Почесної відзнаки Національної спілки письменників України, Лауреата літературних премій імені Михайла Чабанівського, Сидора Воробкевича, Дмитра Загула, Фонду пам’яті журналіста Григорія Шабашкевича; дипломата Всеукраїнських літературних конкурсів «Коронація слова» та сучасних радіоп’єс, літописця людських доль та історії Дністровської ГАЕС, автора 20 книг і 1 брошури та ще трьох готових до друку рукописів книг (2 родоводи і 1 – літопис одного із будівельних підприємств) та… вже три роки (1 вересня), як небожителя…
Пісня моєї землі
Івану Семеновичу Нагірняку
І знов мені всміхнулися дерева,
Летить назустріч ще одна весна,
І скоро привітає яблунево
Землі моєї пісня голосна.
Іду, переплітаю мовчки днину
Мережаним узором почуттів.
Весна мене цілує щохвилини
Своєю таїною, що без слів.
Ось так воно складалося у слово,
Народжене на аркушах життя,
Звичайне, непросте і загадкове –
З минулого частинка майбуття.
І знову подорослішають діти,
А мама пригадає щось своє,
І буду я, збентежений, радіти,
Що все оце сьогодні в мене є:
Світанку ще невиспівані ноти,
Любові невичерпне джерело,
І соняшники горді поза плотом,
І те, що із літами одцвіло.
…Ось так воно являлось вечорами
І паростком цілющим проросло,
І мовило звичайними словами –
ПРОЗРІННЯМ в кожнім серці ожило!
2001 р.
Перевеслом слова
Перевеслом слова уквітчалась доля,
Вишиванку думки гаптувала мить:
Може, загадкова, може, й просто з поля,
Та, однак, у серці справжністю бринить.
Зернами любові виткалось нівроку,
Паростками втішно привітало світ,
Пагонами щедро кличе на толоку,
Наче пишна мальва, обійнявши пліт.
Мружиться дорога ген на виднокрузі
І принишкли хмари з сонцем – дивна річ!..
А нове вже слово – мов на злітній смузі,
Так чека на подих із натхненних віч!
Таїнством зі світла в празниковій свиті
Вигляне квітчасто і прийде на храм:
Й тихо заговорять, серцем чисто вмиті,
Всі нові рядочки – найдорожчий крам!
Перевеслом слова збагатиться доля
І забарвить днину верховіття лан.
У долоні краю горнеться поволі
Голосом, душею й серцем наш Іван!
Перевеслом слова збагатиться доля
І забарвить щедро верховіття днів.
У долоні краю горнеться поволі
Голосом й душею світ Нагірняків!
4.7.10.2012 р.
Жіноча доля
За мотивами однойменної книги Івана Нагірняка
У жіночої долі усе на долоні:
І примружене щастя, й розхристана мить,
Найдорожчі цілунки і сина, і доні,
Й запізнілої рими притишене: «Цить!..»
У жіночої долі усе за порогом:
В когось – райдуга ніжно розводить мости,
А комусь тільки блисне зухвало за рогом
Або кине світанок самотні хвости.
У жіночої долі усе, як удасться:
Чи то пан (ліпше – пані…), чи більше пропав,
Хтось ворожить, хтось має собі оте щастя,
А котрусь навіть сон, та і той обминав.
У жіночої долі усе, як у скрипці:
Як торкнеться смичок, так вона й зазвучить,
Комусь мало зірок, хтось радіє і скибці,
І сльоза то танцює, то нишком бринить.
У жіночої долі бекари й бемолі,
Незакінчені фрази мінорних зітхань…
Не збагнуть того тла у жіночої долі
В світанкових мережках нових сподівань!..
3.04.2011 р.
***
Івану Семеновичу Нагірняку
Ранні яблука стигло гойдаються,
Заглядаючи в небо замріяно…
У вітрах до трави нахиляються,
Мов сполохано очі під віями.
Ранні яблука долями котяться,
Запишавшись такими гостинами,
І тому зазирнути так хочеться
В кожну душу, немов між зернинами.
Ранні яблука туляться в кошику,
Про людей непомітно шепочуться,
А перо у невтомному пошуку
Щедрим словом в бувальщинах точиться.
Ранні яблука вдалеч вдивляються,
До смаку кольорами вимружують,
І корінчиком думки чіпляються –
Соковиті, вони усе здужають!
8.12.08 2014
***
Івану Семеновичу Нагірняку – у день прощання…
Розсипались яблука ранні,
В саду вже голосять тишею…
Тепер “Прощавай!..” останнє
Сльозами осінніми пишемо…
РозплЕлось ураз перевесло,
Згубивши рядочки долею.
Умить всиротіли весни,
Змарнівши Божою волею…
Розвіяно вельон слова
І струни зів’яли втрачені.
Обірвана вже розмова,
Пронизує біль… Лиш плачемо…
1,2.09.2014
***
Шукаю слів, розгублено шукаю,
А вже весна ступає на поріг:
Все далі Вічність нишком забирає,
Бо він не зміг, вже більше він не зміг…
Звучить самотньо вулицями пісня,
Летить вервечка віршів за село –
Така весна ця рання, хоч і пізня,
Без нього ще такої не було…
Притихло все над Гострою скалою,
Торішнє листя журно шурхотить,
Принишкло все і з кожною струною
Таки болить розлукою, болить…
І тільки слово в пам’яті гаптує
Нові відтінки з тисяч сторінок,
Душа з небес втішається і чує,
Хоч чистим впав несписаний листок…
25.02.2015
***
Івану Семеновичу Нагірняку – у перший день народження без нього…
Вже заврунились виткані миті
Поцілунком п’янкого серпанку –
І весна у заквітчаній свиті
Дрібним дощиком дихає зранку.
Та однак щось бракує цим квітам
І слова так і губляться в тиші –
Бо відлунює болем те літо,
Що мовчанням вже осені пише…
Скільки ж березень цей пам’ятає:
І обіймів, і віршів єднання…
А тепер лиш незримо гортає
Книгу пам’яті замість вітання.
Скільки ж березень сили утратив,
Не розквітнувши вельоном слова,
Бо здійнялася ген понад хату
Незакінчена раптом розмова.
Скільки ж березень цей всиротіло
Не всміхнеться крізь сльози туману!..
Десь за хмарами й сонце присіло,
Обіймаючи нишком Івана…
23–24.03 2014 р.
***
Пам’яті Івана Семеновича Нагірняка
Ще один березень тихо минає,
Навіть заплакав засмучено день…
Згадую й подумки нишком гортаю
Відгомін зустрічей й голос пісень.
Важко чомусь, на душі защеміло
Й погляд одразу до фото гайнув:
Слово поради там тепле зігріло,
Хоч у розлуку нас вітер запнув.
Знову зітхну і погляну у очі,
Доторком серця схоплю отой щем –
Просто почути на відстані хочу
Все, що сховала весна за дощем.
Все, що лишилось несказаним в осінь,
Листям на вістрі обірваних струн,
Все, що у сні увижається й досі
Й те, що підказує вечір-цвіркун…
Нишком в задумі минуле гортаю,
Пам’яттю дихає серця екран…
І навмання загадавши, читаю
Все, що у слові замріяв Іван…
29.03.2017 р.
Інна ГОНЧАР
ФОТО В. І. Жука – колеги з Дністровської ГАЕС на поминальному обіді