… Читаю книгу Світлани Бреславської-Кемінь  “… переступи поріг…”, наче переступаю світи, а не пороги, поділені нею на троє; наче вбираю невидиму душу її неповторного внутрішнього мікрокосмосу, що  повільно пропливає  переді мною в   чорно-біло-сірій реальності.

… чорне..

Тематика цього розділу надзвичайно близька мені, але не про мене мова. Про автора.

// Віддайте мого чоловіка

віддайте…

в другий день по шлюбі

на війну

поїхав… //

Ці рядки –  справжній  біль жінки, яка знає, що таке чекати з війни чоловіка. Переболена, пережурблена, пере… Таки діждалася.

Мене вразив образ снігу. Відчув його, мов торкнувся оголеного нерва. У першому вірші сніг – відсутній, у другому – надміру …

Неймовірна емоційна  енергетика, простота і  вишукана поетичність віє від  її віршованих рядків.  Так і хочеться  цитувати і цитувати:

// Холодно

як же холодно

їсти хліб зі снігом

вустами від холоду

синіми //

Війна, холод, сніг – вони перегукуються з болем втрати, людським стражданням, якому не може ніхто зарадити:

// Не проси тільки снігу, щоб не бачити кров під ногами //

…Читаю книжечку віршів Світлани Бреславської-Кемінь  “… переступи поріг…”, а в цей час з далекої Африки повертаються на Україну  бузьки – символи весни й оновлення.

Розказавши про …”чорне”…, авторка свято вірить у “білe”, у життя:

// по війні

в кожну хату

принесуть по дитині

лелеки //

адже людина завжди вірить в перемогу добра, в перемогу світла над темрявою.

Розділ … біле…

У своїх натюрмортах, пейзажах і портретах Світлана Бреславська-Кемінь мене щиро здивувала. Я вже бува заходився шукати міфологічні словники, але потім відкинув цю крамольну думку і почав “смакувати” поезію:

// Летіли коні

над нашою хатою

………………………….

сідали мені на замерзлі долоні //

І таких  “перлинок” у звичайному, гарному сенсі цього слова, а не іронічному, у другому розділі книжки, як кажуть, премного. Наприклад:

// біжиш до мене

ногами осінь перегортаєш //

Авторка у “білому світі”  постає вправним майстром пейзажних картин, як от у вірші “Сонце червоне”. Буває, щоправда, й саркастичною:

// ти кохала кота

а думала, що чоловіка //

… сіре… – це “те, що між чорним і білим”, – так говориться в анотації про третій розділ книги віршів Світлани Бреславської-Кемінь. Погоджуюсь і не зовсім з цією думкою. Світ віршів, який поетеса представила на суд читацький у цій частині, багатий й розмаїтий, і, звичайно, не вміщується  виключно в “сірі” межі. Вдумливий читач знайде щось своє, неповторне,  у цих поезіях, окреслених зазначеною   тематикою,  як загалом у  всій книзі “… переступи поріг…”.

“ летять у бреслау мої лелеки”, – пише ностальгійно Світлана Бреславська-Кемінь,  водночас додаючи нам віри й надії в серця. Врешті, у кожного з нас своє “бреслау”. Тільки треба дочекатись лелек, які долають щороку десять тисяч кілометрів, щоб прилинути стомленими крильми до рідної землі.

Прочитайте книгу віршів франківської поетеси Світлани Бреславської-Кемінь “… переступи поріг…”. І  ваші  лелеки цьогоріч обов’язково   повернуться до вас. Подібне тому, як ви повертаєтесь до отчого порогу.

Михайло Батіг.

м.Тлумач.