Пишнюк Т. В. Божа вивірка: роман-молитва. — Чернівці: Букрек: 2016. — 232 с.
1. У біографію душі
Нерідко можна почути думку, що письменник у своєму тексті (незалежно від жанру) переповідає біографію власних почувань. І в тому, що йдеться саме про таке, дивовижі немає. Так, напевно, гадає і Тетяна Пишнюк, котра прийшла до читачів з новим романом, охрестивши його «Божою вивіркою».
Це — її п’яте епічне художнє полотно. Поціновувачі красного письменства, напевно, пам’ятають її попередні книжки. Там при різності тем без особливих труднощів знаходимо й спільне. Можливо, воно є і не таким зримим, але… Ці прозові тексти створені поеткою. Так! Саме версифікаторкою. Адже Тетяну Пишнюк знають і як авторку самобутніх віршованих книжок. Отже, перед нами з усією очевидністю постає міграція віршарки на інший жанровий материк.
Спочатку хоча б побіжно згадаємо про творчу спадкоємність. Заглибимося у доробки Івана Франка, Євгена Плужника, Івана Багряного, Василя Барки, Леоніда Первомайського, Євгена Гуцала… Хіба на їхніх взірцях не видно однаково бентежного поєднання дарів ліриків та епіків? Зрештою, подібних прикладів вистачає і в сучасному літературному процесі: Олесь Лупій, Василь Кобець, Геннадій Щипківський, Василь Рябий, Мирослав Лазарук… Не відстають і літераторки: Любов Голота, Теодозія Зарівна, Софія Майданська, Ольга Яворська… І в один ряд з ними ставимо Тетяну Пишнюк.
Окремо варто сказати про неповторність висловлення думок. Зраділи, коли у «Божій вивірці» уздріли чарівності. «Вона всотала в свою душу той дивовижний стан жінки, найріднішої людини, коли світяться очі й виливаюся зсередини якісь дивовижні пісні»; «Дівчина притулилася лобом до дверей і так довго стояла, вслухаючись у тишу, чекала поки повернеться музика».
Переплетення (дуже органічне!) епічності й поетичності, як нам здається, тут зіграло свою позитивну роль і змусило укотре пірнути в текст.
2. Навколо сюжетності
Цей твір присвячено внучці Ярослава Мудрого, доньці французької королеви Анни Ярославни Едігні. Явна ознака історичного художнього полотна. Але «Божу вивірку» неможливо назвати таким у класичному розумінні означення. Через відсутність у ньому карколомного сюжету — живинки у текстах подібного плану. Радше думається про перевагу розмислів про животрепетне. Небуденні роздумування! Сплав історизму та філософічності?
Про що ж вони, ці розмисли? Навряд чи буде доцільна однослівна відповідь. Через різність тематичних пластів у думах головної героїні та авторки. Скажімо, в розділах «Королівна» і «Повернення у завтра» маємо мандрування в княже минуле. А розділ «Пливе кача» — подорож уяви у Революцію гідності, у невмирущість Небесної Сотні. Ніби два тематичні пласти з ознаками неподібності. Та логічний зв’язок між ними простежується.
Питання рідності органічно пере–плітається з темою богошукань. І в цьому не бачимо ніякої дивовижі. Адже релігійність є такою присущою українській ментальності. Ба, навіть більше! Це те, що докорінно різнить від літератури народу, який нахабно вважає себе нашим «старшим братом», хоч не має ніякої дотичності до слов’янських коренів. Адже вона захоплюється припаданням до культу як такого. А українська проза вглиблюється у божественність переживань. «Дівчина сприймала кожен людський порух як небачену благодать»; «Молилася за людей, яких знала й не знала, які проклинали її, розуміли й не приймали. Благала Бога простити їх, зберегти життя і послати Божу благодать на село».
До розуміння усього цього людська душа припливає через океан роздумувань і самотності. Ми впевнені, що божественність розмислів і самотність народжують афористичність у «Божій вивірці»: «Хліб, розділений з доброю людиною, надає снаги, снаги вдвічі більше»; «А воля без гідності не має вартості»; «Образа — це отрута»; «Втрата — не те, що випускається з рук, а те, що випадає з душі».
3. Потрібність слововиявів
Але епічне полотно приваблює не лише вищезгаданими моментами. І ви неодмінно поцікавитесь: а чим ще? Секрету не робитимемо, бо не можна оминути питання про мовну виражальність.
Розшифровуючи чинники успіху письменниці, передусім звертаємо увагу на живописання словом, бо приклади вдатної пейзажності є непоодинокими у «Божій вивірці»: «Маленький язичок вогню стріпнувся як живий, заіскрився, розгойдав на стіні тінь дівчини»; «Під світанковим сонцем виблискували росою нестолочені трави, засинені щойно розквітлими незабудками»; «Сніг падав тихо й покірно. Зимовий спокій заворожував».
Коли читаємо цю книжку, то думаємо, що ці та інші взірці живописання ще більше переконують у доцільності поєднання поезії та прози, ще раз підтвердилися думки про те, що прозову «Божу вивірку» написала версифікаторка. Чи не тому з тіла твору не випинають голі ребра метафор, порівнянь, образів.
Переконані, що такі вдалості прикрашають книжку. Тим паче, що вони не є самотинними. Зокрема, нам заімпонували такі порівняння, як «спідниця, мов дзвін», «глибокі складки біля рота виглядали, мов рови навколо замку», «душа — не печінка, виїсти неможливо», причаровують і образи: «картина душі», «незрячий погляд», «шепотіння вітру». Вистачає і небуденних метафор: «На сніданок пити холодну тишу», «не одна монаша душа розірвалася від болю», «розшматувати тіло землі моєї».
Згадаємо і про буквотвори з присмаками неологічності та рідковживаності: «дрантина», «пригорня», «краплепад», «тремкіт», «лічень», «хороспів», «великоока», «протопи»…
4. …і наостанок
Такими є наші розмисли про «Божу вивірку». Очевидно, деякі читачі цих нотаток висловлять думку, що автори не врахували деяких аспектів. Згодні! Але доповнювати уже написане не будемо. Наші опоненти можуть зробити це самостійно, наснажені літературознавчим замовчуванням. А ми чекатимемо нової прозової книжки Тетяни Пишнюк. Не менш цікавої, як «Божа вивірка». І час, зрозуміло, покаже, чи були недаремними наші очікування.
Богдан МЕЛЬНИЧУК,
Ігор ФАРИНА.