25.10. 2023 року в Львівській обласній бібліотеці для юнацтва ім. Романа Іваничука відбулося дійство презентації поетичної книжки Василя ЛИЛА «А я люблю, лише тебе люблю» («А я кохаю…», https://zolotapektoral.te.ua/а-я-кохаю-рефлексії/) за участі студентів Львівського коледжу культури і мистецтв із викладачкою режисерського відділення Ярославою БОГОНЮК.
Написано багато, однак треба нести слово межи люди, будити їх до праці, творчості, розкриття в собі всіх перспектив саме нашого українського буття, яке століттями зневажалося й нищилося: «Хто оре – сіє зерно. Хто пише – слова сіє. І те й те – пускає корінь, проростає. З зерна – борошно, пожива для тіла; зі слова – розум, для душі пожива (“Та посійся не словами, / а розумом, ниво!”). Ґрунтом для зерна – нива, для слова – душа. Втіха для орача – щедра прорість на ниві, для письмаря – в душах читача. Прикрість – коли її не видно на ниві, не чутно у слові: “Либонь, уже десяте літо, / Як людям дав я “Кобзаря”, / Та їм неначе рот зашито…”» (Андрій Содомора, «Орю свій переліг…», https://zbruc.eu/node/116506).
Спонукати людей до розмислів – справа нелегка. Суспільність не схильна заглиблюватись у роздуми – мислити здатні одиниці, адже «Люди взагалі живуть тільки почуттями, а вимагати від їх, щоб вони жили думками, це однаково, що вимагати від богів, щоб вони нас почули» (Тодось Осьмачка, «Думки, що виникли під час писання книжки “Ротонда душогубців”»). Тому є потреба шукати різні форми передачі ДУМНОГО СЛОВА, поетичного слова до серця, душі людини. Композиція захопила уми слухачів динамікою дійства, абразністю передачі ліричної поезії про єдине і вічне кохання:
Я ж не бачив ні неба, ні сонця, ні місяця й зір,
Як в обіймах твоїх упивався нектаром кохання,
Ти повір, моє щастя, моєму коханню повір…
Вічні – Слово. І кохання. Прикладаймо зусилля, щоб уздріти таїну слова в думці про вічність кохання…
Богдан ДЯЧИШИН, м. Львів
