Читачі дрогобицьких сайтів в Інтернеті, місцевої преси навряд чи встигли забути дискусію між кандидатом історичних наук Леонідом Тимошенком і безкандидатським робочим воликом від журналістики, літератури і краєзнавства Романом Пастухом (для економії площі нижче подано самі прізвища) з приводу назви Дрогобича.

На той час Пастух простудіював понад два десятки серйозних праць та публікацій з історії й топоніміки України і зробив для себе висновок, котрі з них слід вважати науковими, а котрі – наукоподібними. Тимошенко не займався топонімікою, але знехтував базовані на їх основі версії Пастуха, а по-менторськи відіслав його до «підставової літератури». Пастух звернувся і не знайшов там навіть згадки про топонім Дрогобич (див. ст. Пастуха «Назва Дрогобич: хто – професіонали і хто – аматори?». – м. Дрогобич, Галицька зоря, 15.05.2012).
І ось у зв’язку з реконструкцією площі Ринку в Дрогобичі відновилась дискусія про «Лицаря у зброї». Як відомо, скульптуру встановили там у 1916 р. з нагоди першої річниці звільнення міста від царсько-російських окупантів, котрі завдали місцевим українцям, полякам та євреям багато лиха, горя і страждань. Противники її відновлення спільно з Тимошенком не гребують притягати за вуха факти і «факти», висувають припущення й домисли, сіють сумніви, применшують і затушовують значення цього історичного факту, іменуючи себе «фахівцями». Прихильників же відновлення, до яких належить і Пастух, вони незмінно ярликують «аматорами». Мовляв, далеко куцому до зайця! Отож «аматорові» Пастуху довелось показати читачам, як саме чинять «фахівці» стосовно прихильників і самого «Лицаря» (див. ст. Пастуха «Нехай «Лицар у зброї» постане «Лицарем волі». – м. Дрогобич, Франковий край, 14.02.2020).
Невсипущий у дискусії Тимошенко скористався нагодою ще раз «проїхатися» по Пастухові на одному з дрогобицьких сайтів у Інтернеті статейкою «Леонід Тимошенко: «Хто не скаче, той москаль!» (або хто зупинить Р. Пастуха)». Вже її початок («Ще 17 лютого 2020 р. у газеті «Франковий край…») дав нову підставу спіймати його на безвідповідальному ставленні до фактів. Дискутуючи на поразку Пастуха, він мусив подати правильну дату опублікування Пастухової статті: 14-го, а не 17 лютого! Дрібниця? Ні, в принциповій дискусії кандидат історичних наук, професор не має права припускатися помилок навіть у дрібницях!
За відсутності причіпок до опонента Тимошенко дав волю емоціям. Статтю Пастуха «Нехай «Лицар…» він назвав «за формою та за суттю» «пасквілем». Тобто писаниною образливого, наклепницького характеру. Чим конкретно «образив» і де «наклепав» на нього Пастух, «фахівець» Тимошенко вмисно промовчав, бо такого не було. Це – його перша неправда! Другим «гріхом» Пастуха він повважав відсутність у нього «загальнолюдської культури», бо той нібито «не удостоїв» противників відновлення «Лицаря» «ініціалів чи імен». Це – його друга неправда! У Пастуховій статті славно-явно фіґурують їхні повні імена, і автор не вбачав потреби повторювати їх ще й ще. Третій Пастухів «гріх», за Тимошенком, зводиться до «наклепів» опонента на нього з однодумцями із приписуванням їм «неприхованого сепаратизму». Це – його третя неправда! У статті відсутнє таке слово. Там ішлося про безіменних підсвідомих, свідомих, несвідомих і прихованих спадкоємців по духу сумнозвісних старих москвофілів, маріонеткових міжвоєнних капезеушників і симпатиків російського диктатора Путіна!
Навіть учні спроможні пояснити «фахівцю» Тимошенкові, що «сепаратисти» і, підкреслюємо, безіменні «спадкоємці по духу» – суть різні поняття. Якщо ж він сам позиціонує себе причетним або непричетним до них, то «При чому міліція, як грім козу забив»? Це – його четверта неправда! Також із писання Тимошенка випливає, ніби Пастух виступає проти встановлення замість «Лицаря» «якогось чіткого (а не сумнівного трактування) національного символу». Це – його п’ята неправда! Наприкінці своєї статті Пастух чітко висловився за можливість надання відновленій скульптурі окремих рис для підкреслення її українськості…
Далі Тимошенко промчався по інших «гріхах» Пастуха. Тут і «аматорські інспірації», і «аматорські провокації», і «переведення стрілок із аргументів «за» і «проти» у політичну площину», і «пришивання» «усім трьом противникам політики», і «підміна предмету дискусії», і «виступ у ролі новочасного Політбюро», і «підозра, що наступним кроком» Пастуха «буде донос у відповідні правові структури», і «квазінаукові спекуляції Р. Пастуха у питанні походження назви міста»…Опонент навіть кинув тінь на Пастуха як на якогось гейби «злочинця», котрий, бачте, замість чогось серйознішого «пише тонкі чи товсті книжки про пам’ятники» (натяк на краєзнавчі книжки «Монументальна Стрийщина» і «Монументальна Дрогобиччина»)…
Після цього обурені дрогобичани мали би всією громадою прикувати того баламута, наклепника, пройдисвіта, ошуканця і ще як хочете «аматора» у дрогобичезнавстві Пастуха до ганебного стовпа, бажано на Ринковій площі перед ратушею. Нехай би заказав десятому, як не треба плентатись під ногами місцевих «фахівців»! Втім, історія володіє протилежними фактами, що:
«Нетонучий» «Титанік» збудували «фахівці»,
А Ной-«аматор» спільно із трьома синами –
Нетонучий ковчег, і хто із них наприкінці
Здолав морську стихію – відповідь за вами.
Коли ж облишити жарт, то чогось нового, як уже сказано, в Тимошенка не знайшлось. Тоді він переметнувся на непричетне до дискусії питання віку та походження назви Дрогобича з посиланням на…посібник для школярів «Дрогобичезнавство». «Фахівець» Тимошенко зіслався на шістьох шкільних авторів-учителів з дипломами істориків. Мовляв, завдяки їм вони поклали на лопатки «аматорів» і владців» і вберегли дітей від «аматорських провокацій» та «аматорських інспірацій». Чиїх? Та все того ж «аматора» Пастуха, котрий активно займається дрогобицьким краєзнавством уже понад 30 років і має десятки книжок та статтей! При цьому Тимошенко зовсім не випадково «забув» нагадати: ці вчителі не досліджували історію Дрогобича! Вони скористались чужими напрацюваннями і чесно визнали це на презентації. Скористались сумлінно чи ні – інше питання з низкою конкретних запитань. Та нехай…
Який же висновок зробив Тимошенко? Цитуємо: «Вочевидь, зі злості Р. Пастух перейшов межу і вдався до шантажу! То хто і в який спосіб зупинить вкрай примітивні (і водночас небезпечні) вибрики нібито й плідного, але водночас засліпленого і неврівноваженого публіциста?». Отакої! Цур і пек тобі, чоловіче добрий! Вистачить чіпляти на Пастуха ярлики! Терпець теж має кінець! Коли Пастух прийме рішення, то звернеться, так-так, у суд із позовною заявою до Тимошенка! Адже приниження честі, гідності та ділової репутації Пастуха у публікації Тимошенка помітне й неозброєним оком. Кожний приписаний Тимошенком Пастухові «пасквіль», «наклеп», «шантаж», «перекручування», «сепаратизм», «підміна предмету дискусії», «обвинувачення «фахівців», «новочасне Політбюро», «підозра доносу у відповідні правові структури», «квазінаукові спекуляції», «аматорські провокації», «примітивні вибрики», «засліпленість», «неврівноваженість» і т. ін. відповідачу треба буде довести фактами. Феміда не приймає загальщину, домисли і припущення.
Попри ймовірність прецеденту і хто та що б не говорив, Пастух не є останньою людиною у Дрогобичі. Надалі він не бажає дозволяти кому б то не було витирати об нього ноги, як об шмату, топтатися по його імені, допускати перетворення себе на беззахисного хлопчика для побиття. Публічна дискусія не повинна обертатися приниженням опонента, а має базуватися на взаємоповазі сторін. Інакше це вже сварка. Принаймні Пастух у публічній дискусії з Тимошенком, і не лише з ним, завжди прагнув зберегти толерантність і вести мову виключно з приводу аргументів і фактів другої сторони.
Колись політв’язень Пантелеймон Василевський дав повчальний урок хамуватому діячеві, добившись через суд поважного відшкодування йому моральних збитків. Про цей урок могли не знати боягузливо заховані під псевдонімами брехливі підспівувачі Пастухового опонента на кшталт «львівської» «Наталки Матвіїв», «літературного судді» «Миротворця» та іже з ними. Нехай же вони відають, що, на відміну від них, Пастух ніколи не ховався за псевдонімами і підписувався під критичними матеріалами своїм іменем та прізвищем. А критикувати йому довелось і сільських та міських голів, і директорів підприємств, і голів місцевих судів і суддів, і голову обласного суду, і голову та всю обласну кваліфікаційну комісію суддів, і обласного прокурора та його заступника, і голову обласної ради, і в. о. Генерального прокурора України, і заступника міністра юстиції України, і ще низку чиновників різних рангів. Навіть одне недоречне або «не на місці» слово в Пастухових публікаціях реально загрожувало йому судом, і ті помстились би «по повній». Слава Богові, такого не трапилось, хоча находитися по судах Пастухові довелося не раз. Якщо хтось назве іншого журналіста Львівщини з таким доробком в обороні потоптаної чиновниками правди, справедливості, законності, християнської моралі стосовно простих людей, то його чекає ресторан за рахунок Пастуха.
Наразі Пастух поставив імовірний позов до суду на паузу. Натомість він вирішив нарешті озвучити для необізнаного загалу Інтернет-інформацію про кандидата історичних наук Тимошенка, від чого досі принципово утримувався. Отже, його дисертація називалась «Борьба В. И. Ленина против буржуазных и оппортунистических фальсификаций истории РСДРП и большевизма» і захищена в 1988 р. Ось вам історик! Ось вам «фахівець»! Наскільки відомо, за часів СССР всі дисертації мусили бути написані російською мовою, але в Інтернеті назва подана українською. У посткомуністичних державах давно скасували наукові ступені за «ідеологічні» дисертації як псевдонаукові, а носіїв звільнили з посад. Натомість у незалежній Україні залишилися сотні таких «вчених», які керують кафедрами, факультетами і вище, навчають студентів національної свідомості та патріотизму, «ведуть» аспірантів і докторантів, опонують на захисті дисертацій і т. д.
До цієї категорії належить і Тимошенко. Виглядає, він не на життя, а на смерть ополчився проти відновлення «Лицаря» як спільного для всіх дрогобичан символу звільнення міста в 1915 р. від москалів і християнського милосердя. Такого нині актуального й потрібного з огляду на агресивну війну Росії проти України! Цю енергію він міг би спрямувати на подальші наукові та краєзнавчі дослідження, однак…Із бажання не афішувати своє кандидатство Тимошенко воліє фіґурувати в публічному просторі «фахівцем» і «професором». Зрештою, он теж небезгрішний поет Дмитро Павличко написав цикл «Покаянні псалми». Небезгрішний і «аматор» Пастух, який скористався можливістю очистити своє сумління. Бо «хто є на світі, щоб був без гріха»?..
На завершення дискусії Пастух щиро по-християнськи подає Тимошенкові свою руку. Воля його – прийняти або відкинути. У кожному разі корона з Пастуха не впаде. Противиться Тимошенко відновленню «Лицаря» – його справа. Пастух же стосовно «Лицаря» керується афоризмом: «Ворог мого ворога – мій друг». Лише хай Тимошенко не чинить далі не по-лицарськи. Це за злочинної комуністичної влади, на опусах засновника якої Лєніна він виріс до кандидата історичних наук з відповідною державною платнею, існувало лише дві думки: безпомилкова думка КПСС і неправильна. За України мають нахабство мати її «аматори», і нікуди Тимошенкові не подітися. Так що замість приниження і паплюження Пастуха йому варто заглянути в дзеркало, і воно мудро порадить: «Подивись на себе, і буде досить з тебе»!

Роман ПАСТУХ.