У природі не зустрінеш зайвої суєти та колотнечі у її величавому спокої, тому нам, мирянам, подобається інколи усамітнитися аби не бентежив телевізор надміру одноманітними обличчями, не було чути шуму автостради, який заступила завіса зеленого мовчання.
У спогляданні природи є спокій і радощі, але інколи парадоскально не хочеться бути самітником. Тому всюди шукаю людей цікавих, живу в любові до людей. А ще пригадав виважену думку поета і прозаїка Степана Пушика: «Слово «ЛЮБОВ» прекрасне вже тим, що з «лю» починається людина, з «бо» – Бог».
26 липня «десантувався» разом із поетами Анатолієм Каретним, Олександром Косенком, Станіславом Новицьким в селі Арсенівка на Кіровоградщині, де народився один із корифеїв українського театру І.К.Тобілевич (Карпенко-Карий»). Нас зустрів заслужений працівник культури України Микола Кравченко – директор музейно-природного заповідника «Тобілевичі» місцевого значення «Карпенків край», який не лише провів екскурс у минуле степового краю, а пригостив козацьким кулішем за своїм оригінальним смачним рецептом.
Із Ольгою Вікторівною Погрібною – дочкою відомого українського письменника і заслуженого журналіста України Віктора Олексійовича Погрібного та її чоловіком Ігорем на могилу не батька в Матусівці, який для кожного з нас свого часу став дружнім порадником у творчому житті. Читали поетичні рядки, присвячені нашому землякові, вели мову про його постать у сучасній українській літературі
І останнє. Під час дрібного дощу на річці Велика Вись пролунав сигнал тривоги, а з ним злетів у повітря небачений до цієї хвилини білий лелека, який розгорнув широкі крила на високому телеграфному стовпі, спостерігаючи за нами. Одночасно з повідомленням про відбій тривоги мирний птах-захисник зробив прощальне коло над нашими головами і розчинився в повітрі.
Мені ж пригадалося літо минулого року. На території заповідника згадували літератори і сельчани теплом Віктора Погрібного. Тоді теж прилітав лелека і яскравий метелик, якого ніколи не бачили в житті. У повній тиші хтось мовив: «То дух Віктора Олексійовича подякував за пам’ять про нього…»
Анатолій Саржевський