У Шевченковому вірші «Як умру, то поховайте» шість строф, а в співаному «Заповіті» – одному з українських славнів – лише чотири. Пропущені центральні рядки: «Як понесе з України у синєє море кров ворожу… отойді я і лани, і гори – все покину і полину до самого Бога молитися… а до того я не знаю Бога».Нехтуючи цими словами, ми вихолощуємо «Заповіт», ігноруємо чи не найважливіше в «Кобзарі», оминаємо тему «Бог і Україна»: Україна тільки тоді пізнає Господа і з’єднається з Ним, коли очиститься від ворожої крові, – сказано в цьому уривку.
То що ж це таке – ота «кров ворожа» за висловом Тараса Григоровича?
Якщо виходити з контексту цілого «Кобзаря», це – з огляду на сьогодення – не лише кров росіян-загарбників, яких кладуть в українську землю наші воїни. Вислів «кров ворожа», крім буквального, фізіологічно-природного, має ще й релігійно-духовне значення: кров ворожа – це неправда, породжена злом, дух лукавого, гріх. Вона – непримиримий супротивник істини і добра, мудрості і любові. У текстах «Кобзаря» наскрізно присутнє протистояння крові ворожої і крові Господньої.
Саме дух лукавого привів до нас московсько-російського ворога, який зазіхає на саме існування українців, на наші територію, майно, мову, культуру та віру.
Цією ж вражою злою кров’ю просякнуті помисли та діла і наших земляків-співгромадян, злодійкуватих владоможців, нових панів, які корупцією топчуть закон, принижують народ, тероризуючи його найперше злиднями.
Та найбільш руйнівною – бо прихованою, глибинною – є наявність крові ворога чи не в кожному з нас: це потурання власним слабкостям, морально-психологічні поразки, хитрування і самообман перед лицем Божих Заповідей.
Тому словами: «Як понесе з України у синєє море кров ворожу… отойді я і лани, і гори – все покину і полину до самого Бога молитися… а до того я не знаю Бога»–поет закликає переобразити Україну: 1) по-справжньому покаятися, 2) усунути від влади корисливих шахраїв, 3) перемогти зовнішнього напасника (усе тут є необхідним, кожне – першочерговим). «А до того ми не знаєм Бога».Як Пророк Тарас Григорович і нині продовжує нести тягар української відповідальності перед Всевишнім. Не запанує святая правда на нашій землі і не засяє вповні гасло «Бог і Україна», допоки ми не порвемо кайданів, не виконаєм Заповіт.
У чергову річницю славного Листопадового здвигу Великий Кобзарзнову і знову закликає нас з’ясувати: За що ж боролись ми з ляхами?/ За що ж ми різались з ордами?/ За що скородили списами/ Московські ребра??
Роман Гринько