Минув рік, як був створений та юридичино зареєстрований історико-культурний заповідник «Давній Пліснеськ». За цей рік співробітниками установи пророблено чимало роботи в організаційному напрямку, у сферах наукової, популяризаційної, культурно-просвітницької діяльності.
З-поміж іншого, дирекції та колективу «Давнього Пліснеська» вдалося провести упорядкувальні та рекультиваційні роботи на території пам’ятки археології національного значення – курганному могильнику ХІ ст. Надзвичайно важливим здобутком молодої установи була організація і успішне проведення двох археологічних експедицій, в результаті яких було досліджено одну з ліній захисту слов’янського городища ІХ–Х ст., вивчено частину християнського могильника ХІІ–ХІІІ ст., гончарний осередок кін. ІХ – поч. Х ст., кенотаф («пусту» могилу) кін. ХІ ст., два житла ХІ ст., кілька окремішніх побутових глинобитних печей поч. ХІІ ст., низку інших споруд давньоруського періоду (всього 32 об’єкти на площі 176,5 кв.м) та віднайдено більше 650 знахідок.
Між іншим, саме опісля відвідин розкопок й ознайомлення зі старожитностями давнього Пліснеська, колектив установи на чолі з директором В. Шелепом був удостоєний грамоти від Архієпископа й Митрополита Львівського УГКЦ Ігоря (Возьняка).
Успіхом увінчалися перші спроби науковців установи підсумувати стан справ та перспективи у вивченні старожитностей Пліснеська на трьох наукових семінарах, співорганізованих заповідником, а опісля – у збірнику наукових праць, присвяченому найбільш послідовному досліднику пам’ятки – М. А. Филипчуку.
Поступово втілювалася у життя й наукова співпраця з провідними науковими й освітніми інституціями Львова. Науковий вектор діяльності установи намагалися поєднати з популяризаційним, випустивши серію буклетів на тематику історико-культурної спадщини Пліснеська. Важливим здобутком можна назвати вихід у світ проморолика «Давній мегаполіс наших предків – Пліснеськ» (10 хв. у співавторстві з «Золочів.нет» та «Католицьким оглядачем»), разом із «Католицьким оглядачем» запущено пілотний відео проект «Стежками нашої спадщини», знято матеріали для створення науково-популярних фільмів про Пліснеськ у контексті давньої історії України. Із цією ж метою створено нові сторінки у Вікіпедії, facebook (https://www.facebook.com/plisnesko/)
Проте, мабуть найбільш важливим здобутком заповідника стало формування його колективу. Його ядро репрезентоване згуртованою командою, початки створення якої відбувалися останнім десятиліттям у Пліснеській археологічній експедиції під кер. М.А. Филипчука.
На жаль, мали місце й трагічні сторінки у повсякденному житті «Давнього Пліснеська». Передусім мова йде за передчасний й раптовий відхід у кращий світ дослідника Пліснеських старожитностей – Михайла Андрійовича Филипчука (1955–2016)…
***
Серед подальших планів «Давнього Пліснеська» – створення наукового періодичного друкованого органу, організація відео проектів з метою популяризації історико-культурної спадщини заповідника, розроблення землеустрою та ознакування території пам’ятки, ну і звісно ж, втілення в життя давньої ідеї – спорудження археологічного скансену й екскурсійна діяльність на ньому…
***
На щастя, чи на жаль, ми живемо у бурхливих реаліях сучасного життя, коли завтрашній день може приносити кардинальні зміни. Зокрема, зміни у діяльність державних установ.
…Вже не вперше у кулуарах, а зовсім недавно (29.11.16) й на черговій сесії Львівської обласної ради можна було почути ідею злиття кількох історико-культурних заповідників в одну структуру. Навіть самі чутки про це, які як відомо, мають здатність у доволі короткі строки набувати форми рішень, становлять собою загрозу збереженню та раціональному використанню історико-культурної спадщини нашого народу.
Наразі ще важко уявити, які саме заповідники можуть увійти в одну структуру, однак зараз багатьом науковцям, пам’яткоохоронцям, представникам громадськості, вже зрозуміло – це рішення негативно вплине на загальний стан справ.
По-перше, наявні нині історико-культурні заповідники, які перебувають у віданні Львівської обласної ради, мають різну історію створення, різний шлях розвитку, а відповідно – перебувають на різних етапах організаційного розвитку; якщо, не приведи Боже, заповідники стануть насправді «філіями» однієї установи, про їхній рівномірний розвиток можна буде тільки мріяти.
По-друге, кожен з таких заповідників має неоднаковий потенціал історико-культурної спадщини. Щоб розкрити його повною мірою, на моє скромне переконання, до кожної з пам’яток слід підходити індивідуально, зважаючи на усю багатогранність студії. До прикладу, на Пліснеську ми маємо і давньослов’янське культове місце VІІ–Х ст., і слов’янське городище ІХ–Х ст., і давньоруське літописне місто ХІІ–ХІІІ ст., курганний могильник ХІ ст., середньовічні та новочасні старожитності Підгорецького («Пліснеського») монастиря, зрештою, й барокову пам’ятку архітектури національного значення – ансамбль Підгорецького монастиря (Церква Різдва Пресвятої Богородиці 1726–1750 рр. та Монастирські келії 1771–1786 рр.).
Отже, Пліснесько не може бути взяте «у комплексі» до інших заповідників, як і інші заповідники не можуть бути «приліплені» до нього. Кожна зі складових «Давнього Пліснеська» – неповторне й унікальне явище, яке потребує подальшого вивчення й репрезентації перед науковою спільнотою й більш ширшою громадською аудиторією. Для чого насправді губити потенціал двох пам’яток археології національного значення, й пам’ятки архітектури національного значення?
Насмілимося підкреслити, що Пліснеський археологічний комплекс – це, без перебільшення, унікальна сукупність пам’яток, користь якої для науки й суспільства просто очевидна. Тут ми можемо говорити й про те, що матеріали пам’яток проливають світло на темні сторінки раннього державотворення у слов’янський та давньоруський періоди, вносить чимало інновацій у вивчення язичницьких старожитностей наших предків, у розуміння процесу поширення християнства на наших теренах… І не лише це…
По-третє. Економічна (не) доцільність. Те що можна було почути на останній сесії обласної ради – зокрема, економія на бухгалтері… Тобто, замість одного бухгалтера у кожному з заповідників, буде один – на усі філії спільної організації… Напевно, малося на увазі, що й на директорах економія буде теж?
А той факт, що відомий та успішний державний заповідник «Тустань» нині може збільшувати свій штат за рахунок прибутку від різного роду діяльності, правда, дехто чомусь оминає… Але чому? Адже успішною ця структура стала завдяки тому, що якісно розвивалася з самого початку, не один рік! Як можна порівнювати економічний розвиток якоїсь філії та цілого заповідника?
І чи така це вже й велика втрата для бюджету? Особливо в умовах, коли першочергового значення нині набуває формування національної свідомості, пошуки наших коренів, вивчення й популяризація культури. А це ж повинно у т.ч. приходити з результатами діяльності історико-культурних заповідників.
Багато людей, на жаль, підходять до цієї проблеми, як їм видається, з крайнім прагматизмом. Але історико-культурні заповідники – не мисливські господарства. Хоча і вони з часом здатні вибудувати доволі гарні комерційні жилки, суміщаючи «корисне з приємним». Правда ось, отой час має бути пропорційним зусиллям і коштам, які на початку будуть вкладені у певний заповідник.
З іншої сторони, а що буде з можливою реорганізацією вже давно існуючих заповідників, якщо у них вже вкладені кошти обласного чи навіть і державного бюджету?
По-четверте. Взаємна суперечливість. Львівська обласна рада попереднього скликання прийняла правильне рішення про створення двох історико-культурних заповідників: «Давнього Пліснеська» та «Стільського городища». Насамперед, це було правильне рішення у плані збереження історико-культурної спадщини нашого народу. Чи буде «злиття» заповідників корисним – малоймовірно… Маємо думку, що більшість депутатів цього скликання, які у т.ч. й раніше бували у попередніх скликаннях, є послідовними у своїх діях. А тому вони розуміють небезпеку подібних перетворень.
***
Коротко підсумовуючи вищесказане, висловимо думку: наразі немає підстав для реорганізації історико-культурних заповідників Львівщини в одну структуру. Принаймні, з твердістю це скажу про «Давній Пліснеськ». Вважаємо, що такої ж думки дотримуються фахівці з інших заповідників.
Натомість, результати напрацювань заповідника «Давній Пліснеськ», потенціал історико-культурної спадщини Пліснеського археологічного комплексу, Підгорецького монастиря, а також с. Підгірці й його околиць, перспективи у розвитку установи однозначно вказують на самостійний шлях розвитку Заповідника.
«На переправі коней не міняють» – йдеться у народній мудрості.
Дозволимо таким структурам як «Давній Пліснеськ» розкритися у найближчі роки, побачимо результат, зробимо висновки.
Степан ПАВЛЮК
академік, доктор історичних наук, професор,
директор Інституту народознавства НАН України,
Керівник ініціативної групи зі створення Заповідника «Давній Пліснеськ»
Андрій ФИЛИПЧУК
керівник Пліснеської археологічної експедиції (2015–2016рр.),
заступник директора з наукової роботи
Комунального закладу Львівської обласної ради
«Адміністрація історико-культурного заповідника «Давній Пліснеськ»
–
