Несподівано колега зателефонував і повідомив мені, тимчасовому сільському мешканцеві, що «Літературна Україна» надрукувала розлогі роздуми Миколи Жулинського, де чимало світлих слів і про мій двотомничок «Магічний кристал». Поки що не зміг виловити класика в «зоні»: він, на щастя, живе й творить «поза зоною». Через день той самий колега зателефонував і сказав: « Я вже й призабув, що Ви (ми – давні знайомі, але на «Ви») маєте офіційний псевдонім: Микола Ясень». – «Він – зі студентських років. Зазначений у письменницькому посвідченні ще радянського, червоного, зразка». – «Отож та сама газета подала рецензію Миколи Ясеня на книжку Василя Куйбіди. Поруч із роздумами Миколи Жулинського».
Це вже була знов-таки маленька, та вже подвійна радість. Її примножив імпозантний великоформатний журнал «Золота пектораль», який надіслав мені ( у село, де пошта працює лише два дні на тиждень) ясновельможний головний редактор Володимир Погорецький. Унікальний часопис воістину унікального автора проєкту й видавця, якого шаную здавна ( знайомі ми, на жаль, заочно). З Інтернету довідався, що журнал подав мої спогади про незабутнього Миколу Вінграновського. Справді, серед грона імен знайшов і своє. А далі несподіванка: рецензія Наталії Горішної на той-таки двотомничок «Магічний кристал». І маленька радість стала подвійною.
Уже без школярського хвилювання чекаю ще й на такі радісні новини: дасть Бог, «Буковинський журнал» оприлюднить рецензію на поетичну збірку Станіслава Новицького, редколегія поважного наукового збірника опублікує статтю про специфіку таких журналістських жанрів, як інтерв’ю, діалог та полілог, яку замовив невтомний, всезнаючий професор Михайло Наєнко, а часопис «Наука і суспільство» надрукує спогади про мою співпрацю з цим виданням – від післястудентських років і донині. Привід знаменний: часопис уже зустрів своє століття.
А ось Всеукраїнський науково-популярний журнал «Дивосвіт» готується до свого тридцятиліття, і я – заступник головного редактора – вже опікуюся цим ювілеєм. До речі, часопис благословив Олесь Гончар… Є клопоти в мене і як голови Всеукраїнської асоціації «За єдність інтелігенції». Клопоти здебільшого приємні. Та справжню радість приносять поетичні рядки, які народжуються в душі, коли косиш траву, поливаєш дерева, споглядаєш, як дивляться на сонце соняхи… Вони, вищі вже за мене – диво казкове! – не прижмурюють очей.
Микола СЛАВИНСЬКИЙ