Ронде́ль (фр. rondelle — щось кругле, від лат. rotundus — круглий) — давньофранцузька віршова форма, яка набула поширення в новочасних європейських літературах; вірш з тринадцяти рядків, де обов’язкові римовані повтори з двох наскрізних рим. Він складається із трьох строф (перша і друга — чотиривірші, третя — п’ятивірш).
Юлія Бондючна
На перехресті днів і верховіть
***
А хату комин гріє й образи,
І теплі, щирі усмішки дитячі.
Так само, ніби сонечко на дачі
Гріє вишень єство після грози.
Домівка без свяченої лози
Не може, як людина без удачі.
А хату комин гріє й образи,
І теплі, щирі усмішки дитячі.
І хоч собі ти пальцем пригрози,
Хоч порозв’язуй надскладні задачі
І розфарбуй всі будні неледачі
У прихистку добра а чи сльози…
А хату комин гріє й образи.
***
Чи не втратимо в Неба довіру,
Чи воно не впаде раптом ниць
Від зухвалостей і дрібниць?
Чи не стане лякливо звіру?
Чи колись ще у людство повірю,
Світле сяйво нічних зоряниць?
Чи не втратимо в неба довіру,
Чи воно не впаде раптом ниць?
Все життя від колиски – на віру
Серед безміру таємниць.
Все життя – від зіниць до громниць.
Вся надія – на милість і міру.
Чи не втратимо в Неба довіру?
***
Вивчаю піднебесну вись,
Канони людства і закони
Отих світів, що без ікони
Звелись і не перевелись.
О вічна мріє, озовись.
Вже влаштували перегони.
Вивчаю піднебесну вись,
Канони людства і закони.
Гріх проти сонечка – блись-блись.
І правда – видиво ісконне,
Комусь, бува, протизаконне.
Тільки не смійся і не злись.
Вивчаю піднебесну вись.
***
Ані шелесту, ані гриму,
Лиш любов на усі світи.
Боже праведний, просвіти.
Щоб жили в ногу з часом і в риму.
Ані відчаю, ані стриму.
Будні пишуть у вічність листи.
Ані шелесту, ані гриму,
Лиш любов на усі світи.
Тихий зойк споночілого Криму,
Що долає усі мости
Боже праведний, просвіти,
Щоб жили в ногу з часом і в риму.
Ані шелесту, ані гриму.
***
Знаєте, чом вимерли тополі,
Сполошились будні і льони,
«Вірую» шепочуть, сохрани,
Так, як маки одинокі в полі?
Чули, як лани широкополі
Тихо виколисують всі сни?
Знаєте, чом вимерли тополі,
Сполошились будні і льони?!
Бачили, як мріють бараболі,
Картоплі про суще щовесни,
Коли їх вкривають бур’яни?
Вміють відчувати людські болі.
Знаєте, чом вимерли тополі?
***
А дні пішли буденні, монотонні.
Якісь такі, як вівці в череді.
На вечір – темні, зранку – ще бліді.
Вони ще зайшлі а чи автохтонні?
Спитати б сина чи малої доні,
Чому життя, як булька на воді?
А дні пішли буденні, монотонні.
Якісь такі, як вівці в череді.
Гуляють миті, вбрані, та в хітоні,
І тіні ходять за людьми худі.
І зорі світять всім не молоді.
І кожна думка – наче в бастіоні.
А дні пішли буденні, монотонні.
***
Матінко Божа Маріє,
Діво моя Пресвята!
Всі задубілі літа
Сила твоя знов гріє.
Вічна всіх скривджених мріє,
Зоре моя золота,
Матінко Божа Маріє,
Діво моя Пресвята!
Люд то холоне, то пріє,
Світ часом – як сирота,
Рідні ж бо – гірше крота.
Кожен, як може, дуріє.
Матінко Божа, Маріє!
***
Осінь заштопує рани,
Позасипала хвіртки
Золотом, до ріки
Ранок помчався вбраний.
Ждуть світові екрани
Серій наступних таки.
Осінь заштопує рани,
Позасипала хвіртки.
Листячко перепране
З виду – як мідяки.
В золото вкрались дірки.
Небо умилось пряне.
Осінь заштопує рани.
***
Я не покличу долю не свою,
Не відгукнусь на нице й безсловесне,
Хоч тішитимуть зими, навіть весни,
І не скажу, що не жила в раю.
Хвилина кожна – начебто в бою,
Чи льодом вкриє а чи крига скресне?
Я не покличу долю не свою,
Не відгукнусь на нице й безсловесне.
Навіщось вкотре спомини сную,
Не знаю, що коли візьме й воскресне:
Земне посеред світу чи небесне,
Й чи пригадаю усмішку твою?
Я не покличу долю не свою.
***
Моя природо, дивна твоя врода
І в сяйві сонця, і в сльозі-росі.
Щодня ти постаєш в усій красі.
І ця краса – для сущих нагорода.
У кожного – своя земна порода.
Але земним же не живуть усі.
Моя природо, дивна твоя врода
І в сяйві сонця, і в сльозі-росі.
Комусь – натура, а комусь – природа.
Для когось пішки – так, як на таксі.
І поки день за обрій знов не сів,
То шанси має зайшлий чи заброда.
Моя природо, дивна твоя врода.
***
На перехресті днів і верховіть,
У товщі літ чи серед безгоміння
Тебе знайдуть коріння і пагіння
І скажуть до людей: «Благословіть!»
На перехресті осеней – живіть,
Збираючи скарби доби, каміння
На перехресті днів і верховіть,
У товщі літ чи серед безгоміння.
На перехресті зим лихих не рвіть
Хоч ниточку надії, бо моління
Властивість мають перейти в зомління,
Тривожачи і небо, й сонну віть.
На перехресті днів і верховіть.
Довідка.
Юлія Бондючна – поетеса, прозаїк, літературознавець. Член Національних спілок письменників та журналістів України. Лауреат літературної премії імені Валер’яна Поліщука (2012). Член комітету із присудження Літературної премії імені Уласа Самчука (м. Рівне). Член журі обласного конкурсу «Краща книга Рівненщини» (2011-2014).
Учасниця наради молодих письменників (Коктебель, 2005; за її результатами прийнята до Національної спілки письменників України), Міжнародного Шевченківського літературно-мистецького свята «В сім’ї вольній, новій» (у Тернополі – 2007 р. і Житомирі – 2010), літературно-мистецького свята «Лісова пісня» (2011).
Працювала секретарем Рівненської обласної організації Національної спілки письменників України, у «Культурно-археологічному центрі «Пересопниця», у ЗМІ. Із 2015 року – у Кременецькому ботанічному саду (провідний фахівець сектору екологічної освіти).
Авторка книг: «Не ходіть по душах» (2005, поезії), «Спадок» (2008, поезії), «Василь Басараба. Літературний портрет» (2008), «Невивчена гладінь» (2012, поезії), «Микола Кащук. Літературний портрет» (2012), «Роман із присмаком печериці» (2013; у співавторстві з Сергієм Синюком, повість), «Волинська височина» (2016, літературні портрети), «Гряде любов» (2016, роман).
Народилася 6 червня 1984 року в селі Малі Бережці Кременецького району Тернопільської області. Закінчила Велико-бережецьку дитячу музичну школу з фаху акордеон (1997). Після сьомого класу Бережецької загальноосвітньої середньої школи I-III ступенів вступила до Кременецького ліцею (тепер він імені У. Самчука), спочатку в групу фізико-математичного, а з 1999-го – філологічного профілю.
Закінчила факультет української філології Рівненського державного гуманітарного університету, магістратуру цього ВНЗ.