-
Тадей Карабович: Видання Оскара Кольберга «Chełmskie» (Холмське) з історичної перспективи
- У Кракові в 1890 та 1891 рр. вийшли друком дві монографічні книги етнографа та фольклориста Оскара Генрика Кольберга (1814-1890) «Chełmskie» (Холмське). Вони буди перевидані у 1964 році як 33 та 34 томи у фотоофсетному оформленні. За даними, 34 том вийшов як книга підготовлена з посмертних матеріалів О. Кольберга за редакцією І. Коперницького (Краків, 1891). Оба томи доступні у цифровому вигляді на сторінці TUTAJ (pdf) та на порталі polona.pl. Треба сказати, що ті видання вченого дуже важливі сьогодні, хоча сплинуло багато часу від їх першодруку і фактично від видання у ХХ ст. бо фотоофсетні книги з 1964 року мають також 50-ти літню історію. Але їх наукова функція в умовах бурхливого розвитку фольклористики, мовознавства та антропології культури у ХХ ст. не змінилася. А навпаки, історична перспектива надала вагомості виданням польського етнографа. Попри плин часу, зміни кордонів і адміністративних одиниць, біженства та переселенння українців з Холмщини та Південного Підляшшя, накопичення різного історичного наративу – записаний етнографічний матеріал не підгягає термінові давності. А навпаки, цей термін давності, вписується у антропологічне русло етнографічної тотожності Холмщини, і стає важливим для української етнокультури. Оскар Кольберг коли приїхав на Холмщину, був свідомий того, що порине в дослідження українського фольклору. Українська тема його досліджень знайшла продовження у подальших працях про Волинь, Полісся, Полілля, Галичину, Покуття і Перемиське.України як держави в період досліджень Оскара Кольберга, не було на карті Європи. Отже нереальною була наукова позначка, що це досліджуються український фольклор та етнографія. Найчастіше вживаними термінами були «малоросійський» і «руський». Проте етнографія українських земель притягала багатьох вчених. Наукові дослідження кінця ХІХ ст. зливалися в три течії вивчення тодішньої української етнографії та фольклору. Одну створено в Австро-Угорщині, другу в російський імперії і третю в Полському Королістві. Перша течія народжувалася в українських середовищах Галичини, де відбувалися спроби назвати український фольклор «українським». Серед галицьких львівських українських вчених під кінець ХІХ ст. почала наростати національна потреба, щоб свої наукові дослідження записувати кирилицю. Так вийшла у Львові п’ятичастинна праця Володимира Шухевича «Гуцульщина» (1899‒1908), яка відкрила світло на гірський карпатський фольклор українських гуцулів. Друга, в царський імперії, мала російський наратив, де дослідження царських вчених в Росії про український фольклор називали як «малоросійський». Проте тут було зроблено дуже багато для вивчення етнокультури українців. Третя, це дослідження польських фольклористів сперті на давній історичній назві «руський», але запис зібраного матеріалу здійнювався не кирилицею, а латинкою. Рівнож свій етнографічний матеріал Кольберг вирішив видавати латинкою. Місцем його публікації були краківські друкарні. Чому так визначився вчений, щоб свої дослідження про український фольклор записати саме латинкою – невідомо. Можливо, щоб відмежитися від російських досліджень. Оскар Кольберг живучи в російський імперії і досліджуючи український фольклор одначе до певної міри спирався на царський дослідницький практиці. Відвідуючи села записував те, що йому говорили люди, натомість релігійні різниці намагався пояснювати загальним знанням богослов’я, скажімо Свято Успіння – Wniebowstąpienie, тощо. Так було в Тарнові на Холмщині, де вчений проводив свої дослідження. У виданому у Кракові томі «Chełmskie» (Холмське) він вживав назву на позначення фольклору, як «руський», щоб можливо заперечити російський етнонім «малоросійський». Проте історичний етнонім «руський», залишився надовго на тій території і вживався за цією схемою, навіть у другий половині ХХ столітті польським мовознавцем Владиславом Курашкевичем (1905-1997), народженим у Володаві. Курашкевич зрештою був співредактором рукописів Оскара Кольберга, які увійшли до 56 тому під назвою «Ruś Czerwona» (Червона Русь, Вроцлав-Познань, 1976). Тобто, вчений не лишень підтримав етнонім «руський», але і давню назву «Ruś Czerwona» (Червона Русь), яка в ХХ ст. мала лишень історичну конотацію.
Важливою залишається мовознавча думка про «Chełmskie» (Холмське), висловлена проф. Михайлом Лесівом. Люблінський вчений у праці «Українські говірки у Польщі» (Варшава, 1997) сказав, що «деяку вартість для пізнання українського народного мовлення на Холмщині ХІХ ст. можуть мати тексти народної творчості зібрані в інших виданнях, як наприклад O. Kolberg Chełmskie, Kraków 1890» (с. 352). Професор мав тут на увазі також те, що різні дослідники українських говорів (В. Курашкевич, С. Кімак, П. Смочинський, Ф. Жилка) покликувалися частково на дослідження Оскара Кольберга. Лесів казав, що етнографічна територія описувана Кольбергом перестала існувати після Другої світової війни. Він твердив також, що на підставі мови пісень оповідань та живих текстів, які записав Кольберг у Тарнові, можна виділити холмську говірку. Тут за словами вченого слід порівнювати дві праці Кольберга «Chełmskie» (Холмське) і «Wołyń» (Волинь). Вчений писав: «Йдеться про те, що вони лежать у загальному на Холмщині, а назви (Холмщина, холмські говірки) існують донині в етнографічних, діалектологічних, а навіть в політичних працях і міркуваннях. Наприклад І. Зілинський у своєму фонетичному описі української мови (Краків, 1932) виділяє в багатьох місцях холмську, волинську та підляську групи» (М. Лесів «Українські говірки у Польщі» с. 240-241). Це була наукова перспектива, яку поділяли також луцький мовознавець проф. Григорій Аркушин, і зокрема відомий вчений НАНУ проф. Павло Гриценко. Оба вони брали участь в польових дослідженнях на Південному Підляшші в 90-х рр., якраз там, де український фольклор записував також Кольберг.
Одначе нині у фотоофсетному виданні Оскара Кольберга «Chełmskie» (Холмське) з 1964 року і в оцифровому вигляді на сторінці TUTAJ (pdf), ховається антропологічна пастка. Оскільки записані в ХІХ ст. етнографічні та фольклорні матеріали мають живий характер, наукова методологія дискурсу Кольберга застаріла і її важко сприймати сучасною науковою методологією. Тому народжується питання, як повинно бути перекладеним «Chełmskie» (Холмське) на сучасну українську мову. Чи сучасними засобами української мови, чи якоюсь стилізацією на польський оригінал. Адже авторський науковий текст вченого поданий застарілою нині польською мовою, має суто історичну перспективу. Натомість українські приклади говірки в авторському тексті Кольберга подані латинкою, зливаються з текстом дослідника і створюють у читача враження, що український фольклор Холмщини дуже уподібнений до польського. Мабуть вчений розумів це, маючи свідомість існування наприкінці ХІХ ст. нормативного правопису української мови, тому українські речення, чи слова, вплетені в свій науковий дискурс, подавав в пробільній фіксації.
З сучасної перспективи, над дослідженнями Оскара Кольберга, як вченого з ХІХ ст. ховається ще інша небезпека. Свої дослідження, зокрема записи оригінальних текстів (пісні, оповідання, прислів’я, приказки) Кольберг здійснював латинкою. Тому, для польського дослідника, який не знає української мови, цей етнографічний матеріал, може здатися чужомовним, і в умовах сучасної Польщі, він дійсно є матеріалом доступним тільки для україністів. Натомість для читача в Україні, записані латинкою українські етнографічні тексти – незрозумілі. Отже фотоофсетні видання Кольберга з 1964 року, залишаються нішевими. Втім Оскар Кольберг подавав свій матеріал передумано та дуже ретельно. В піснях він запропонував навіть ноти, отже пісні легко можна сьогодні відтворити і знову покласти на музику. Скажімо відома писанкарка з Сокаля Ольга Назар Ровецька, відтворила писанки з Тарнова, Савина та інших сіл Холмщини, яких замальовки знаходяться в 33 томі Оскара Кольберга.
Ми сьогодні можемо говорити лишень про історичний контекст українських досліджень вченого. Хоча існує на мапі реальне село Тарнів під Холмом, де він перебував в маєтку Олександра і Марії Гемпелів, але немає тут нащадків його досліджень. Перебуваючи у здружених людей, вчений здійснював польові дослідження по цілому холмському регіоні. Можна тільки уявити, що він їздив по селах кіньми дворян з Тарнова. Місце його досліджень, смуга польсько-українського пограниччя. Тодішня назва у Кольберга «польсько-руського» етнічного кордону, що тягнулася на західному боці річки Буг, від Томашова-Люблінського на півдні до Дрогичина на півночі. Вона охоплювала такі польові пункти для досліджень (поза Тарновом), як Старий Брус, де записано обряд весілля, Володаву, чи Кодень. В тих дослідженнях, йому доплмагала Марія Гемпель (1834–1904), дочка власників маєтку в Тарнові. Вона займалася ботанікою, її цікавили рідкісні рослини холмського краю. Справжнім її відкриттям була описана нею зі Ставської гори під Холмом ботанічна рослина з родини айстрових – девятисил татарниколистий, інша назва відкасник (Carlina onopordifolia або Carlina acanthifolia).
Справжньою цінністю в контексті досліджень Оскара Кольберга було те, що Марія Гемпель вважається співавторкою другого тому праці вченого. Том цей був підготовлений з посмертних матеріалів і вийшов у 1891 році — якраз в першу річницю від смерті дослідника. Його основу становлять невключені до 33 тому оповідання, прислів’я і приказки, зібрані Марією Гемпель серед мешканців Тарнова і околиць. Респонденти знали дідичку та відкривалися на її прохання заспівати пісню, розказати повір’я, чи приказку. Крім того, судячи з записів, Марія Гемпель знала українську мову, і фонетичні записи українського фольклору латинкою не справляли для неї труднощів. Оскар Кольберг, як кропідкий етнограф і фольклорист, який мав музичну освіту, чинно не знав української мови, тому підмога в польових дослідженнях Марії Гемпель і її родини була для нього дуже важливою.
Варто зупинитися на характеристиці 33 та 34 томів Оскара Кольберга «Chełmskie» (Холмське). Як було мовлено, 33 том є авторською книгою вченого, 34 том це книга зредагована на підставі його архівних матеріалів. Крім того 33 том це остання книга Оскара Кольберга опублікована за його життя. Вона складається з історико-географічного опису Холмщини, характеристики населення, його одягу, житла, їжі, діяльності, вірювань, знарядь праці, з багатими діалектними прикладами, вплетеними в авторський текст (лексика, номенклатура, фразеологічні словосполучення), а також з опису річних звичаїв у календарному циклі та обрядах подій у житті людини (хрещення, весілля та похорони). Цей багатий на зміст матеріал походить з власних польвих досліджень вченого на Холмщині здійснених в 1859 і 1867-1870 роках, а частково з записів прихильних йому людей. Однак найбільше джерело в монографії, зокрема в 34 томі належить Марії Гемпель, у якої вчений перебував, знайшовши в її особі відданого помічника у збиранні української етнографії та фольклору Холмщини і Південного Підляшшя. Тому найбільше матеріалу походить саме з Тарнова та з околиць Холма, засвідчуючи про великий духовний світ холмських українців. Цікаво відмітити факт, що в своїй праці про Холмщину, Оскар Кольберг згадує про контакти з парафією в Тарнові, яка за часів його досліджень перебувала ще в складі унятської холмської єпархії. А втім у маєтності Гемпелів, віддаленої від центру Тарнова, який мав структуру кількох вулиць і хутірців, вчений зустрів повну підтримку та опіку. Варто згадати, що в Тарнові знаходиться озеро, яке було для селян джерелом різних вірювань в сили природи. На жаль доля склалася так, що Марія Гемпель перебувала в дорослому віці поза маєтком і є похована на цвинтарі в Жечиці-Земянський біля Красніка Люблінського воєводства. Її батьки натомість є поховані на панський частині римо-католицького цвинтаря в Верещині. Українці Холмщини, нащадки етнографічно-фольулорних досліджень Кольберга були у 1945 році виселені в Україну, або в 1947 році депортовані в акції «Вісла» на західні і північні землі Польщі. Село Тарнів, де вчений збирав та записував етнографічну та мовну інформацію і фольклорні тексти, залишається вилюдненим і забутим. Кілька років тому поет Юрій Гаврилюк, головний редактор українського часопису «Над Бугом і Нарвою», виконав світлини з покинутого православного цвинтаря в Тарнові. Це живий слід від поховань респондентів Оскара Кольберга та свідчення, що він дійсно тут записував український фольклорно-етногравічний матеріал.
Тадей Карабович,
Національна спілка письменників України
травень 2022