…Напівзабуте знову мріє…
М. Рильський
Ні, незабутнє – добросиле,
нетлінне, чисте в мить одну
ввійшло, збудило, воскресило,
на повен світ заговорило,
відкривши серця таїну…
Любомир Сеник, «Таїна»
Якщо коротко… Любоми́р Таде́йович Се́ник (16. 06.1930–7.04. 2021). Народився в с. Чернихів нині Зборівського району Тернопільської області. Похований на Полі почесних поховань Личаківського кладовища разом із дружиною Володимирою Сеник – членкинею національного підпілля, Юнацтва ОУН. Український літературознавець, літературний критик (усього наукових і художніх книжок – 33, а літературно-критичних та наукових публікацій у періодиці, збірниках, антологіях не злічити), громадський діяч. Доктор філологічних наук, професор Львівського університету ім. Івана Франка, член НСПУ, член НТШ).
Покоління приходять і відходять – слово правди рідною мовою повік пробуває. Саме правдою жив, творив слово правди рідною мовою Любомир Сеник. Все своє свідоме життя він працював на цій ниві, ниві слова рідної мови: обробляв її, доглядав, щоб кожне посаджене «слово-дерево» плодоносило плодами, в яких – насіння добра, плекання єдності народу, пам’яті минувшини. Пам’ять – основа нашого розуму, і Любомир Сеник усім своїм життям, усіма своїми силами постійно засвідчував свою національну відповідальність, глибоке розуміння свого обов’язку, прагнучи, щоб читачі набували з його праць правдиві знання історії подвижницької праці і боротьби українського народу за свою Незалежність, дбаючи про чистоту рідної мови.
Мова – це насамперед діяльність, адже СЛОВО передає думку. Пам’ятаймо, що «В мовчанні володіємо словами, / Та сказані вже володіють нами» (Сааді, «Бустан»). Сказані слова «володіють нами» – будьмо правдомовцями, пильнуймо своїх слів, діймо у відповідності зі сказаним словом, оберігаймо рідну мову, бо «Арістотель вважає, що думка і мова відповідають одна одній, тобто, що зі структури мови можна дійти висновку щодо структури дійсності» (Марія Фюрст, Юрген Тринкс, «Філософія»). Якої дійсності ми бажаємо? Чи віримо в силу слова?.. «Не можна здогадатися, як функціонує слово. Про це можна дізнатися, лише побачивши його застосування» (Л. Вітґенштайн, «Філософські дослідження»). Щаслива людина, яка володіє мистецтвом застосування слова, здатна почути його, розмислює над його таїною, бо ще Олександр Потебня стверджував, що визначальну роль у мисленні відіграє слово, мова – ословленого світу таїна. Світ – Боже твориво, і ми мусимо його ОСЛОВИТИ: «“Кожне мистецтво – наслідування природи” – дійшли висновку античні» (Андрій Содомора, «Наодинці зі словом»). Як тут не згадати книжку відомого львівського науковця Євгена Нахліка «“І мертвим, і живим, і ненарожденним”, і самому собі» (Шевченкове ословлення минулого, сучасного й майбутнього та власної екзистенції / НАН України. Інститут Івана Франка. – Львів, 2014. – 471 с.).
Вкотре хочеться наголосити, що нашу національну ідею я означив би так: працювати вдень і вночі, щоб рідна мова звучала в щоденному ужитку в усіх закутках України, щоб ословлене житття кожної людини сприяло плеканню інтелекту, духовності у процесі осягнення форми (лат. – краси) життя з Творцем усього сущого, бо ж людина нарожденна для того, щоб бути Людиною:
Смій керуватись розумом своїм!
Sapere aude! – мовою Горація.
Якби ж то став на закликові тім
не хтось один, якби ж то – ціла нація!
Андрій Содомора, «Пригорща хвилин»
Аби зрозуміти вагу поетичної творчості професора, віру в силу слова і його таїну – достатньо застановитися над текстом одного з його віршів:
У СЛОВІ ТАЄМНІМ СВІТ ВОСКРЕСАЄ
Шепче тремтливе листя на вітрі,
глибоко мова ця таємнича;
поклик без слів – таїна у повітрі –
з неба, як вітер, лунає і кличе
в світ невідомий, направду незнаний,
дальній, як грому весняне відлуння;
в шепоті тихім твого кохання
слів таємничих, древніх, як руни,
вічність сплелася світанням й смерканням;
в слові таємнім світ воскресився,
смерть подолавши, подібно Месії,
в слові стобарвнім, стозвукім схрестився
з всіма часами таємної мрії…
- S. До 90-річчя Любомира Сеника в «Літературній Україні» (№ 29–30 [5862–5863] 8 серпня 2020 р.) була опублікована стаття доктора наук Петра Щкраб’юка «Таїна Любомира Сеника та його творча молодість у 90 літ»: «Серед шанувальників (Любомира Сеника. – Б. Д.) і автор цих рядків, присвячених ювілярові:
Невже намарно серце б’ється?
Невже не впустять в рідний храм?
Кричи, кричи – і відгукнеться.
І стукай, стукай – втворять нам.
Все в Бога зважено… Раптово
Прийде зневіра. А проте
Пишіть, творіть – і наше слово
Впаде на камінь… й зацвіте.
І воно, це слово, воістину духмяне та правдиве, наснажене благодаттю Всевишнього. І цвіте для тисяч наших краян. Бо в ньому органічна любов до отчої землі, немеркнуча пам’ять про її подвижників і героїв, віра у її подальший незмильний шлях…
У цьому і вся таїна життя і творчості Любомира Сеника».
Про творчість Любомира Сеника до його 90-річчя опублікувала солідну статтю під назвою «2020: ноосфера Любомира Сеника» (понад 100 тисяч символів) Уляна Свередюк (здобувачка кафедри фольклористики ім. академіка Філарета Колесси Львівського національного університету ім. Івана Франка), написану твердою рукою науковця:
https://zolotapektoral.te.ua/2020-ноосфера-любомира-сеника-до-90-літньог/
Богдан ДЯЧИШИН, м. Львів