Ільків A.B. Інтимний дискурс письменницького епістолярію другої половини XIX – початку XX століть / Анна Ільків. – Івано-Франківськ:Фоліант, 2016. – 372 с.
В останні десятиліття літературознавці спостерігають значну актуалізацію документальних жанрів в українському літературному процесі, обумовлену публікацію листів, спогадів, щоденників письменників ХХ століття з одного боку, і посиленою увагу письменників сучасності до літератури документів і фактів – з іншого, що спричинило глибоку внутрішню еволюцію документалістики від об’єктивізму і фактографізму до суб’єктивізму і прояву творчої рефлексії, породило абсолютно нове співвідношення документального та естетичного елементів, художніх та документальних образів, факту й вигадки. Відповідно такі нові тенденції літературного процесу вимагають належної наукової оцінки літературознавців. В українському літературному процесі зі здобуттям незалежності відбулося оприлюднення документальних архівів і материкових, і діаспорних письменників, що дозволило по-новому осмислити й інтерпретувати їхню творчість, й водночас – через зацікавлення документалістикою літературознавцями та пересічними читачами – змістити жанри нефікційної літератури із периферії до центру літературного процесу, а відтак і літературознавчих студій. З огляду на сказане, актуальність монографії Ільків Анни «Інтимний дискурс інтимного епістолярію другої половини ХІХ – початку ХХ століть» незаперечна, адже обумовлена недослідженістю інтимного листа в українському літературознавстві й особливою його цінністю для створення письменницьких психопортретів, в дослідженні проблем психології художньої творчості.
У монографії охоплено великий масив фактичного матеріалу, який А. В. Ільків уміло впорядкувала та інтерпретувала, зумівши віднайти ті епістолярні рядки, які якнайкраще відтворюють епістолярний образ митців та додають нові штрихи до їхніх психопортретів. Йдеться про опубліковане листування В. Винниченка, Марка Вовчка, Б. Грінченка, О. Кобилянської, М. Костомарова, М. Коцюбинського, А. Кримського, П. Куліша, О. Луцького, О. Маковея, В. Стефаника, Лесі Українки, І. Франка, Т. Шевченка та інших адресантів у всіх його жанрових різновидах, що дало можливість виявити специфіку інтимного листа й визначити його роль і функції в літературному процесі другої половини ХІХ – початку ХХ століть.
Наукова новизна монографії полягає в тому, що вперше в українському літературознавстві здійснено цілісний історико-літературний аналіз інтимної епістолярної спадщини вітчизняних письменників другої половини ХІХ – початку ХХ століть, здійснено типологічне зіставлення художніх особливостей романтичного та модерного листа в українській літературі, додано низку нових штрихів до психопортретів митців окресленого періоду, а любовний лист розглянуто крізь призму художнього мислення письменників, мовно-стильового діапазону й авторської свідомості, наратологічних особливостей інтимного діалогу. Актуальним також стало дослідження системи жанрово-стильових модифікацій інтимного листа другої половини ХІХ – початку ХХ століть як однієї з ознак метажанрової природи епістоли.
У першому розділі монографії «Становлення та розвиток української епістолографії та епістолярної традиції» здійснено аналіз наявних в сучасному літературознавстві підходів до листа як жанру документальної літератури, зроблено критичний огляд наукової літератури із зазначеної проблематики, окреслено основні віхи розвитку епістолярного жанру в українській літературі.
Оскільки в сучасному українському літературознавстві обмаль праць із теорії епістолярного жанру, то неабияку теоретичну цінність монографії становить другий розділ «Теоретико-методологічні засади дослідження епістолярного жанру в українському і зарубіжному літературознавстві». Авторка пропонує різні підходи щодо аналізу листа – це психотекст, его-текст, мегатекст, інтертекст. Докладно виписано методологічні засади дослідження, простежено еволюцію інтимного дискурсу в світовій філософській думці та в літературі, крім того, запропоновано авторське визначення поняття «інтимний лист» і впорядковано принципи класифікації таких листів.
У третьому розділі монографії «Романтичний інтимний лист другої половини ХІХ століття: проблемно-тематичний та образний рівні тексту» А. Ільків досліджує романтичний лист в українській літературі крізь призму його проблематики, поетикальних особливостей та жанрово-стильових модифікацій. Дослідження релігійного світогляду Т. Шевченка і П. Куліша на основі їхньої епістолярної спадщини дало підстави стверджувати, що християнська концепція діалогу людини й Бога була однією з центральних тем їхніх філософських рефлексій у жанрі романтичного листа. Для Т. Шевченка головною сповідницею, якій він відкривав свої найпотаємніші стосунки із Богом, була графиня А. Толстая, а для П. Куліша – дружина О. Куліш. Кобзар інтерпретує страждання подібно до аскета-схимника – як даність Творця і невідворотній шлях очищення. Його пізнання Бога було нелегким: від гнівних інвектив у ранній поетичній творчості до осягання Абсолюту через біблійне Слово в листах, щоденнику і поетичній творчості пізнього періоду.
За спостереженнями авторки монографії, релігійна філософія Т. Шевченка, представлена в епістолярію, на противагу біблійній канонічності динамічна й еволюційна. П. Куліш у проявленні свого релігійного світогляду, як і в рефлексіях навколо національних та суспільно-культурних питань, не був послідовним. Запропонована ним аскетична модель християнського життя в листах чергується із пропагуванням гедоністичних ідей, однак це не завадило письменникові використовувати в своєму інтимному епістолярію біблійні мотиви, образи, ремінісценції. Крім того, релігійний світогляд П. Куліша, втілений саме в листах, посилив характерну для нього дидактичну манеру письма, а в деяких обумовив нехарактерну для листа притчеву форму оповіді.
Важливо, що дослідниця не протиставляє релігійні світогляди Т. Шевченка та П. Куліша, а лише вказує на відмінність їхніх релігійних поглядів, релігійної концепції світу, висловленої в текстах інтимних листів.
Досліджуючи особливості романтичного інтимного листа, А. Ільків прийшла до логічного висновку, що, крім любовної тематики, романтичний інтимний лист стає текстовим простором, в якому розгортається історіософська тематика, процес усвідомлення авторами своєї національної своєрідності й ідентичності. Проблема особистої і національної свободи в епістолярію Т. Шевченка часто супроводжується еманацією часопростору в реальному/ірреальному вимірах через традиційний для поета прийом сну.
Новим поглядом у сучасному українському літературознавстві стало дослідження авторкою монографії інтимної епістолярної спадщини Марка Вовчка крізь призму компаративного зіставлення листів до Опанаса Марковича, Івана Тургенєва та М. Лобача-Жученка, що показало різне інтонаційне тло й відмінні наративні стратегії в листах до адресатів-чоловіків.
На думку авторки монографії, «чоловіча маска, приміряна Марією Вілінською в її белетристичній спадщині, дозволяла лише латентно виявляти свою жіночість як особливе світовідчуття і як артикульований в літературі досвід. Тому з погляду жіночої самоідентифікації в просторі домінантної патріархальної культури епістолярна спадщина Марії Вілінської особливо важлива і цінна. Адже лист стає для письменниці тим єдиноможливим текстовим простором для вербалізації жіночого «я» без чоловічої маски, а отже – простором автентичності» (с. 180).
Четвертий розділ монографії присвячено дослідженню модерного листа межі ХІХ – початку ХХ століть. У ньому проаналізовано модерну концепцію любові модерного листа та її зв’язок із тогочасними філософськими течіями, здійснено спробу інтерпретації любовної метамови інтимного листа, досліджено його жанрову гетерогенність.
На думку А. Ільків, до епістолярної спадщини ХХ століття варто застосовувати означення «психологічна», оскільки в ній йдеться не лише про події, факти, а переважно про передчуття, думки, уболівання, душевні порухи. Саме тому епістолярій обраних авторкою письменників ХХ ст., зазнавши кількісних змін, набуває нової якості – психологічності, інтимності, душевності, сердечності. Дослідниця приходить до висновку, що ґенеза психологізму епістолярної прози ХХ століття знаходиться в модерній моделі інтимного листа межі ХІХ – ХХ століть, зокрема в листах В. Винниченка, О. Кобилянської, М. Коцюбинського, А. Кримського, В. Стефаника, Лесі Українки,І. Франка. Привертає увагу читача й розгорнута інтерпретація чоловічої та жіночої дружби на матеріалі листування О. Кобилянської та Лесі Українки, В. Стефаника – В. Морачевського, А. Кримського – Б. Грінченка, розглянуто любовний дискурс епістолярію під кутом філософії Ніцше і Шопенгауера, філософії екзистенціалізму.
Висновки до монографії, що логічно випливають зі змісту презентованого дослідження, містять низку цінних і свіжих спостережень, підтверджені багатим текстовим матеріалом, відзначаються виваженістю формулювань,окреслюють перспективи подальшого вивчення епістолярного жанру.
Рецензована монографія А. Ільків суттєво збагачує наукове уявлення про епістолярний жанр, формує нові теоретичні підходи до його вивчення як складної метажанрової структури, а також закладає нові орієнтири подальшого літературознавчого аналізу процесів жанрової динаміки української документалістики.
м. Київ