Понад тисячоліття тому в українському Прикарпатті існувала країна слов’ян, відома як Велика або Біла Хорватія. Про неї вперше повідомляє імператор Візантії Костянтин VII Багрянородний. У книзі «Про управління імперією» (943-953) він писав, що хрещені далматинські хорвати походять від нехрещених хорватів, які живуть за горами Угорськими, тобто у північному Прикарпатті.
Хорвати тричі згадуються і в давньоруській «Повісті минулих літ»: вперше у недатованій його частині, вдруге у 907 p., востаннє у 992 р.
Важливі доповнення у вивченні хорватської проблеми дають археологічні відкриття, які значно повніше, ніж писемні джерела, висвітлюють складні процеси державотворчого розвитку у VIII – середині XI ст. З 1987 р. Верхньо-Дністрянською археологічною експедицією Академії наук України (керівник О. Корчинський) були започатковані перші дослідження пам’яток північних хорватів.
У числі нововиявлених пам’яток особливої уваги заслуговує унікальний історико-культурний комплекс із центром-городищем у с. Стільсько Миколаївського району на Львівщині. Він охоплює величезну, вкриту давнім пралісом площу мальовничої Бібрсько-Стільської височини, частини Опілля.
Цей край багатий давніми переказами та легендами. В одному з них повідомляється, що на горі над селом в давні часи існувало велике місто – столиця князівства чи держави. Його недоступні стіни витримували численні ворожі набіги. Одного разу вороже військо довго утримувало місто в облозі, але так і не наважилося штурмувати його. Якось ввечері ворожі орди зі запаленими смолоскипами почали відходити від міста. Повіривши у це, жителі зняли охорону і відчинили головні ворота. В той час ворожий загін, що переховувався у засідці, увірвався в місто і підпалив його. Заграва пожежі, високо знявшись вгору, стала умовним знаком до повернення ворогів. Місто було спалене дотла. Переживши страшну трагедію, уцілілі мешканці переселилися у долину р. Колодниці, де започаткували нове поселення, яке назвали «Стольско», в пам’ять про колишню столицю.
У архівах Ватикану збереглися короткі грекомовні записи, зроблені не пізніше 1330-их років. У них повідомляється, що між Галичем і Володимиром є містечко Стольско – резиденція Галицької митрополії.
У результаті тривалих археологічних досліджень встановлено, що дійсно, на залісненому плато, над селом у IX – на початку XI ст. існувало велике місто, у 25 разів більше за княжий Київ. Його неймовірно велика, як для тогочасних міст Європи, укріплена площа сягала 250 га, а довжина оборонних валів -близько 10 км. На це вказують потужні земляні вали, оточені ровами та штучно зведені тераси, що кількома рядами опоясували територію давнього міста. На поверхні валів височіли дерев’яні стіни та вежі. Із середини до них були прибудовані численні будівлі житлового, господарського та військового призначення. В одному із головних проїздів до міста було розкопано кам’яний брук з білого вапняку, який за давнім переказом називали «Білою дорогою».
На домінуючій висоті у центрі городища збереглися рештки потужних земляних укріплень. Час не зберіг дерев’яних стін, зате невмируща людська пам’ять крізь віки донесла до наших часів давні назви окремих частин міста: «Золоті ворота», «Залізна брама», «Вежа», «Княжа криниця», «Коморище», «Підкоморище», «Гребля» та інші.
Перекази повідомляють, що під городищем, глибоко під землею, знаходилося велике підземне місто. Вчені стверджують про наявність підземних лабіринтів і, не виключено, рукотворного походження. Ймовірно, що вони могли використовуватися як печерні храми, усипальниці знаті та духовенства. Через нестачу коштів на розкопки, переказ досі залишається загадкою.
Довкола дитинця знаходилося укріплене передмістя, де проживало вільне міське населення – купці, ремісники та духовенство. Тут розкопано кілька десятків житлово-господарських і ремісничих об’єктів, садиби заможних городян, зібрані предмети повсякденного вжитку, зброя.
У найближчих околицях міста археологи дослідили густу сітку поселень, культових місць і некрополів. Давнє місто було сполучене з Дністром водним шляхом довжиною 11 км, спеціально спорудженим ще у IX ст. на р. Колодниці. В урочищі Гребля у Дуброві знайдено давню греблю та шлюзи, завдяки яким по річці могли рухатися невеликі судна уверх і вниз. Колодниця з’єднувала Стільсько з Дністром, а далі – з Чорним морем.
Унікальною сторінкою історії та куль-тури давнього поселення були вірування. Печери, як осередки поганського культу, були виявлені і досліджені археологами на околицях сіл Стільсько, Дуброва, Ілова, Велика Воля та поблизу міста Миколаєва. Вхід до печери в Ілові – у вигляді жіночого лона, її покровителькою була богиня Макоша. У процесі досліджень виявлено висічені у скелях печерні храми, що були споруджені до першої третини IX ст., тобто у дохристиянський період. Згодом, із приходом християнства, вони використовувалися монахами-скитниками.
Весь цей унікальний комплекс є непересічною пам’яткою давньої української історії та культури, яка немає аналогів на європейському континенті. Стільське городище занесене до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. Від 2001 р. – історична пам’ятка національного значення. Проте збереженням пам’ятки займається лише заснований громадський «Фонд охорони раціонального використання Стільського городища і навколишнього природного та історичного середовища».
Орест КОРЧИНСЬКИЙ, археолог, кандидат історичних наук,
м. Львів.
