Нині ми чомусь аж надто дуже боїмося, як лихий ладану, гарного нашого праукраїнського слова «сісти, сідати, сидіти». Коли чуємо його, то часто віджартовуємося – «та, ще встигну… сісти!». Одначе не варто робитися нам тут такими «сильними і великими мовознавцями». До речі, українці здебільшого – «неперевершені» лікарі й лінгвісти: за будь-якої хвороби чи в мовному питанні – неабиякі консультанти!
Нам треба завше мати на увазі те, що майже всі слова нашої мови – багатозначні. В одному слові може бути кілька значень. І слово «сідати» також полісемантичне. А дієслово «присісти» насамперед означає поняття «ставати навшпиньки». Це частіше стосується фізкультурних вправ. Коли мовець хоче бути оригінальним, вживаючи неоковирне «присісти» замість «сісти», то його «оригінальність» є свідченням незнання рідної мови, бо «присісти» – це російське слово «присесть». По-українськи радше сказати «чи можна підсісти до вас».
Отже, немає потреби перелицьовувати українські слова на невластивий нашій мові лад, і навпаки. Не треба цуратися своїх рідних форм і словосполучень, притаманних лише нашій мові та нашому мовленню. Тому правильно говорити: «дякую вам», а не «дякую вас»; «вибачте», а не «вибачаюся»; «будь ласка», а не «будьте добрі»; «найкращий», а не «самий кращий»; «добре», а не «ладно» тощо.
Незабутній поет і неперевершений знавець української мови Максим Рильський залишив нам у спадок золоті думки: «Плекаймо рідну мову. Чистіша від сльози вона хай буде!». Тому не забуваймо про них усе своє життя.
Зиновій Бичко,
мовознавець, член НСЖУ,
м. Львів