Нелегко знайти в нашій мові такі значущі слова, щоб ними об’єктивно схарактеризувати людину, яка безсмертною душею здійнялась на небеса, а тлінною плоттю злилася з рідною землею. Особливо коли йдеться не про звичайну людину, а про обдаровану Всевишнім багатьма талантами, котрі гармонійно складали її творчу особистість і втілені у вагомі здобутки. До цієї когорти вписав себе і педагог, журналіст, публіцист, поет, прозаїк, літературознавець, літературний критик, краєзнавець, етнограф, почасти художник, культурно-громадський діяч Андрій Грущак (22.02.1940, с. Волоща Дрогобицького району-1.09.2021, м. Борислав).
Односельчани наголошують у прізвищі Грущак літеру «у», всі інші – літеру «а». Звісно, суть не в цьому факті, а головно в тому, що він залишив цілу бібліотечку різножанрових і «різнотемних» книжок, а також сотні пресових публікацій. Можливо, серед уродженців Франкової землі, крім його самого, більше не знайдеться автора з подібним творчим доробком. До нього А. Грущак торував дорогу впродовж кільканадцятьох десятиліть. Хоча починав літературний шлях ще школярем і навіть надрукував тоді перші вірші у місцевих та всеукраїнських часописах, волею несприятливих обставин і долі він почав по-справжньому розкривати свої таланти лише наприкінці існування СССР, а особливо – після проголошення незалежності України. До того часу вже мав за плечима Грушівську середню школу, Дрогобицьку середню школу № 1, торгівельну школу, роботу продавцем, службу в армії та військові журналістські курси, певну газетну практику, студії, викладання і дисертаційне дослідження творчості Наталії Забіли на філологічному факультеті Дрогобицького педагогічного інституту ім. І. Франка, вчителювання у селах Зворі на Самбірщині та Лужку-Долішньому на Дрогобиччині, у Дрогобицькому професійно-технічному училищі № 54, керівництво спортивними товариствами у Дрогобичі, середньою школою в Стебнику, активну участь у національному відродженні на Франковому Прикарпатті. Разом із вражаючою начитаністю ці роки молодості й зрілості збагатили його знаннями тих характерів, тем і сюжетів, котрі згодом послужили канвою та заполоччю численних творів письменника.
Після переходу А. Грущака в 1990 р. на роботу завідувача відділів національного відродження, правового виховання в газеті «Нафтовик Борислава», де був зібрався потужний журналістський колектив і де творила яскрава письменницька плеяда на чолі з лавреатом Шевченківської премії Іваном Гнатюком, колега отримав своєрідну друковану трибуну і активно заговорив до читачів цікавими журналістськими публікаціями, віршами і прозою в своїх книжках, колективних антологіях, альманахах і збірниках. Перелік відкриває об’ємна історико-краєзнавча книга «Волоща – отча земля» про рідне село. На її основі він видав шкільні посібники «Історія Волощі» та «Волоща». Якби автор не написав більше нічого, то й тоді його прізвище залишилось би в історії рідного краю. Далі були прозові, поетичні, краєзнавчі, публіцистичні, літературно-критичні книжки «Доля», «Колоски на стерні», «Берег любові», «Над прірвою», «Знак орди», «Чорний плагіат», «Золотоперий підголосок», «Життя як свіча», «Перевесло», «Суголосся часу», «Трафунки», «Слово про слово», «Краплі», «Дощ», «І слівцем, і топірцем», «Москалі», «Гаврик, Нявчик та Івась», «Бранки волі», «Злочини без забуття» та інші. Останню книжку «Автографи сердець» він устиг побачити лише в робочому варіанті.
Творчому стилю письменника і публіциста притаманні такі риси, як громадянська небайдужість, гострота сприйняття політичних і соціальних реалій, епічне бачення й охоплення теми, глибоке знання минувшини краю та України, психологічна вмотивованість вчинків героїв, тонкий ліризм, яскрава метафоричність, задушевність, пісенність, актуальність і патріотизм. Вони принесли йому заслужене членство в Національних спілках письменників, журналістів України, Всеукраїнському об’єднанні «Письменники Бойківщини», читацьке визнання на Прикарпатті, а через Інтернет – в усій Україні та діаспорі. За творчі здобутки А. Грущак удостоївся звання лавреата літературно-етнографічних конкурсів ім. Мирона Утриска, о. Михайла Зубрицького, Благодійного фонду Віктора Романюка, золотої медалі «Почесна відзнака» НСПУ, почесних дипломів тощо. Прізвище відомого краянина занесено до Енциклопедії сучасної України (ЕСУ), книги «Золотий фонд Бойківщини» Всеукраїнського об’єднання «Письменники Бойківщини».
Подальшими творчими задумами письменник постійно ділився з вашим покірним слугою, друзями по письменницькому і журналістському цехах свого краю і поза ним. Зокрема, уже брався за другу книжку бувальщин серйозного та гумористичного змісту. Виношував тематику збірки коротких краєзнавчих психологічних новел з життя Борислава періоду незалежності. Мав намір зібрати й видати найпосутніше з його численних інтернетних матеріалів злободенного характеру, в тому числі з актуальних політичних питань і т. ін. До Волощанської школи передав свою нівроку обширну бібліотеку, яку збирав упродовж свого свідомого життя. Подаровані книжки з автографами А. Грущака є в бібліотеках і музеях Борислава, Дрогобича, Трускавця, Стрия, Самбора, Львова, Києва, Тернополя, Івано-Франківська, Ужгорода, Чернівців та інших міст, навіть в американському м. Бостоні, особистих бібліотеках десятків читачів. Завдячуючи директорові Волощанської школи, теж палкому поціновувачу його таланту Орестові Луцику, педагогічному колективу там відбулись три творчі зустрічі та презентації книжок за участю письменника, існує учнівське Козацьке братство імені А. Грущака. Правду кажучи, не пригадаю, аби ще десь так шанували своїх знаних земляків, як шанують його у рідній Волощі.
На жаль, втілити у життя нові плани колезі, письменникові та краєзнавцеві не судилось. Серце, що спинилось у автобусі дорогою з дому до лікарні, де він багато разів поправляв здоров’я і де написав кілька книжок, обірвало його творчий лет 1 вересня 2021 р. Поховали краянина наступного дня з каплиці церкви Дрогобицьких священномучеників Северіяна, Якима і Віталія у Дрогобичі на цвинтарі села Волощі. Віддати останню шану знаному землякові вийшли вчителі та учні, ближчі й дальші сусіди. Витрати оплатило місцеве господарство «Волощанське» на чолі з головою Ігорем Пінчаком. Ці факти теж промовляють на користь того, як у селі цінували й віддали шану А. Грущакові, бо за життя він, як і його творчі побратими, мав її не так і багато.
З невисокого пагорба відкривається мальовнича панорама з видом на річку Дністер унизу і сусідній Самбірський район на лівому березі. Закінчити ці рядки, присвячені його світлій пам’яті, логічно афористичними рядками Великого Каменяра: «Все, що мав у житті, він віддав для одної ідеї». Тобто ідеї незалежності та розбудови України. Саме вона є провідною, наскрізною і в його творчості, і в культурно-громадській діяльності. Мир праху твоєму і спокій душі твоїй, незабутній друже, колего і побратиме.
Роман ПАСТУХ, Львівська обласна організація НСПУ