«Роздуми – це потужна і плідна наука для того, хто вміє це намацати й заглибити у собі» (Мішель Монтень, том III, «Про три види спілкування»).
Без таємниці світ зникає,
метелик крильми не стріпоче,
не вкриє обрії безкраї
блакитно-срібна велич ночі…
Любомир Сеник, «Таїна»
Ене́ргія (дав.-гр. ἐνέργεια = [ἐν- (en-, “в”) + ἔργον (érgon, “діло”) = діяти] + -ος (-os, “іс”) + -ιᾰ (-ia, “ть”) – діяльність) – це скалярна фізична величина, загальна кількісна міра руху і взаємодії всіх видів матерії. Енергія не виникає ні з чого і нікуди не зникає, вона може тільки переходити з одного стану в інший (закон збереження енергії). Поняття енергії поєднує всі явища природи в одне ціле, є загальною характеристикою стану фізичних тіл і фізичних полів (Вікіпедія).
Правда (істина) сильніша за можливість доказу, тобто не все, що є істинним, можна довести – ми є і створені Богом. Що ще?.. «Ґедель (Ґедель Курт [1906–1978] – австрійський логік і математик. – Б. Д.) показав, що істина є сильнішою за можливість доказу, тобто не все, що є істинним, можна довести» (Марія Фюрст, Юрген Тринкс, «Філософія»). Тут варто звернутися до теорем Курта Геделя (відомих з 1931 року), яку згадує з розумінням Вадим Скуратівський у післямові про Паскалеві «Думки»: «Оскільки автор “Думок… усе ж таки” математик, пригадаємо… теорему Ґеделя, яка пропонує розв’язати задачу виходу за її (системи, у якій ми живемо) межі». В теоремі йдеться про те, що ми не спроможні пізнати світ, не вийшовши за межі Всесвіту, бо за його кінцем – початок. За кінцем – початок…
Не прагну досліджувати тих чи інших явищ природи, фундаментальних речей буття, а лише заохочую до роздумів, читання: «Процес виникнення будь-якої речі з НІЧОГО й повернення її в НІЩО Аристотель означував як процес становлення… Отже, становлення або виникнення чогось він тлумачив як перехід від Ніщо до буття можливого, а відтак – до буття дійсного» (Юрій Олійник, «Живі й мертві).
ДУМНЕ слово дає плід, у якому насіння. Насінини падають на ґрунт душі, де зітліють або проростуть, плодоносячи добром, любов’ю, шляхетністю особистості. Душа живої людини здатна пізнавати себе і світ: «Пізнання відбувається не завдяки відчуттям, а завдяки «душі», лише вона бачить ідею. Стверджуючи це, Платон однозначно надає перевагу інтеліґібельному, світові духовного на противагу досвідові, матеріально даному» (Марія Фюрст, Юрґен Тринкс, «Філософія»).
Алоїз Принц стверджує, що люди втомилися від вигаданих історій. Цитую думку Євгена Барана («З “Книги живих”»), яку мусимо осмислити в сьогоденні, щоб не втратити молодь, Україну: «Про досвід читання… Тепер мене не цікавлять історії людей. Мене веде історія душі… І нам все менше потрібно книжок-історій… Проблема, як завжди, у внутрішній готовності ходи».
Слово дає плід, бо «в ньому насіння» (Книга Буття 1:11). Слова-насінини плодоносять, засівають людське єство вірою, надією, любов’ю, коханням, добром, наснагою до праці. Такими є слова добротні, високохудожні, повчальні, що побільшують духовність читача й утримують світ у рівновазі, про яку мусимо пам’ятати, щоб не загубитися в суєті словесного перемішування й переливання з пустого в порожнє…
Слово – думне слово, його таїна про божественне і земне дивовижно, гіпнотично оживає в кожному рядку поезії, прози спонукаючи читача до глибинного осмислення, воно ж бо має «здатність доносити до свідомості яскраві образи-спогади і почуття…» (Андрій Содомора, «Про що писати…»)…
Загадка дивна, певно, незбагненна
в потоці літ, в щоденному труді,
у дивній одержимости натхнення,
в таємности і ритму, й СЛІВ рядів,
у цілости з окремих літ страждальних,
у попелі, з якого птах встає
безсмертним, позабувши вік печальний,
і в простір неба крила розів’є,
щоби могли із радістю з’єднатись
у небесах, в загадку тисяч літ,
спуститися на землю і почати
новий, таємний, дивний кололіт…
Любомир Сеник, «Таїна»
Чому нам властиво любити СЛОВО рідної мови? Воно ж бо дароване нам Усевишнім, тож негоже засмучувати нашого Небесного Отця непошануванням Його дару. Слово рідної мови передається нам з кровʼю матері, енергією рідної ЗЕМЛІ:
Земле, моя всеплодющая мати,
Сили, що в твоїй живе глибині,
Краплю, щоб в бою сильніше стояти,
Дай і мені!
Іван Франко, «Земле, моя всеплодющая мати…»
Мова – це насамперед діяльність, адже СЛОВО передає думку, бо ще «Арістотель вважав, що думка і мова відповідають одна одній, тобто, що зі структури мови можна дійти висновку щодо структури дійсності» (Марія Фюрст, Юрген Тринкс, «Філософія»).
СЛОВО рідної мови, таїна його енергії: «О. Потебня у праці “Думка і мова” стверджував, що мова не є засобом вираження готової думки. Мова – це насамперед діяльність, адже слово може модифікувати думку: “Коли створюється слово, тоді в мовцеві відбувається певна зміна того стану думки, яка існувала до свідомості”… Тому мовець не передає своєї думки іншому, а лише дає імпульси до пробудження власних думок співрозмовника: “Внутрішня форма СЛОВА, яке вимовляє той, хто говорить, дає напрям думці того, хто слухає, але лише збуджує цього останнього, дає тільки спосіб розвитку в ньому значень, не визначаючи меж його розуміння СЛОВА”» (Микола Ільницький, Мар’яна Гірняк, «Співзвучності і дисонанси, або діалог О. Потебні та Ф. Де Сосюра». У кн. Миколи Ільницького, «Знаки доби і грані таланту»).
Якої дійсності ми бажаємо? Річ у тому, що ми, якщо говорити по правді, все ж недооцінюємо силу слова рідної мови, його таїну, а з письма можна почерпнути неймовірно багато. Хоча ще «З Гомера, казали в давнину, кожен може взяти стільки, скільки спроможний взяти» (Андрій Содомора, «Про що писати…»):
ОДИН РЯДОК
Один рядок – як день прожитий,
як мить, непізнана й незнана,
а може, вічністю він стане,
як злота самородний злиток?
У ньому все:
тепер і завтра,
і вчора миті незабутні,
вагання,
вибір на розпутті,
і в гордім серці вічна ватра.
Любомир Сеник, «Таїна»
«Не можна здогадатися, як функціонує СЛОВО. Про це можна дізнатися, лише побачивши його застосування» (Л. Вітґенштайн, «Філософські дослідження»). «Слово – принципово розумне та ідейне, тоді як образ і картина принципово споглядальні, зорові» (Оксана Забужко, «Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу»)… Якщо слово – розумне та ідейне, то чи ми здатні зрозуміти наступний текст: «І сказав Бог: “Хай станеться…! І сталося…”» (Книга Буття 1:3, 1:6, 1:9, 1:11, 1:14, 1:20, 1:24, 1:26, 1:29).
Найновіші досягнення науки свідчать, що Всесвіт виник із нікчемної порожньої комірки п’ятнадцять мільярдів років тому: «Вірою ми розуміємо, що віки Словом Божим збудовані, так що з невидимого сталось видиме» (Послання an. Павла до євреїв 11:3). Пригадаймо розмисли Лукреція: «Ex nibilo nibil fit» (З нічого ніщо не виникає) і те, що деякі сучасні філософи розвивають і поширюють гіпотези про смерть Бога, але ж «Бог не з’являється в натовпі» (Серен К’єркеґор).
У книжці Мічіо Кайку «Фізика майбутнього» є розділ «Нанотехнології» (Все з нічого?); за Луї Пастером, – «Значення безмежно малого безмежно велике». Вчені дійшли висновку, що ідеальний вакуум володіє колосальною енергією…
Віра – це цілісний комплекс наших знань і розуміння не бачених очима об’єктів; це те, що неможливо цілісно сприйняти з допомогою наших п’яти органів сприйняття навколишнього світу, до кінця зрозуміти й осмислити: «Власне, у сфері духовно-практичного знання в наочно-образній формі зафіксовано суто людський, персоніфікований образ світу, наповнений вірою, сумнівами, прозріннями, емоціями й інтуїцією, здогадками, ідеями та ідеалами, прагненнями й оцінками» (В. П. Мельник, «Філософія. Наука. Техніка»).
У СЛОВІ ТАЄМНІМ СВІТ ВОСКРЕСАЄ
***
Шепче тремтливе листя на вітрі,
глибоко мова ця таємнича;
поклик без слів – таїна у повітрі –
з неба, як вітер, лунає і кличе
в світ невідомий, направду незнаний,
дальній, як грому весняне відлуння;
в шепоті тихім твого кохання
слів таємничих, древніх, як руни,
вічність сплелася світанням й смерканням;
в СЛОВІ таємнім світ воскресився,
смерть подолавши, подібно Месії,
в СЛОВІ стобарвнім, стозвукім схрестився
з всіма часами таємної мрії…
Любомир Сеник, «Таїна»
Я ж прийшов до висновку, що роздуми, роздумування – це велике дійство, й щаслива та людина, яка здатна намацати свою плідну думку. До речі, ще одна цікава думка Вадима Скуратівського про Паскалеві «Думки», яка спонукає мозок до праці: «”Думки“ – неймовірного значення лист у поштовій скриньці саме такого нашого сьогодення», бо «Вся гідність людини в її думці» (Блез Паскаль, «Думки»)…
Науковці стверджують, що «У підвалинах наукового пізнання укорінена установка на абсолютну відкритість істин, які, щоправда не одразу і не всі “даються” людині. Але це – тільки питання часу» (В. П. Мельник, «Філософія. Наука. Техніка»). Сумнівні думки. Знання наші відносні і такими залишаться. Творець приховав від нас прийдешнє і багато чого з теперішнього…
Таїна Божественної енергії Слова… Добротна, розумна книжка запрошує нас до співпраці з автором, заохочує душу (дух) трудитись, а мозок працювати, критично мислити. Адже й Бог, дбаючи про розвиток особистості, щомиті запрошує нас до спілкування, до роздумів над Його Словом: «Покликуй до Мене – і тобі відповім, і тобі розповім про велике та незрозуміле, чого ти не знаєш!» (Книга Єремії 33:3).
Роздумуймо: «Отож дискутувати (обговорювати, розглядати щось) найкраще за “круглим столом”, де дошукуємось ясності “sine ira et studio” (“без гніву й пристрасті”), тобто безсторонньо: гострота – це вже полеміка, дебати, диспути, суперечки; це – наче вітри, які, замість розганяти, часто навпаки – наганяють хмари» (Андрій Содомора «Дискусія». https://zbruc.eu/node/114642).
Богдан ДЯЧИШИН, м. Львів