30 літ – вік хоч і молодий, та все ж уже сповнений досвіду і подій. То – для людини. А коли за цими цифрами і круглою датою – три десятиліття справжнього нестримного хвилювання у потоках такої різної і примхливої води, виборювання власних перемог на вибагливій бистрині річок та в обіймах усіляких хитрощів погоди і природи, відчуваєш, що це – неймовірна скарбниця титанічної праці, колосальної наполегливості і, звичайно ж, світла Божої іскри, вчасно і щедро поміченої й підтриманої дорослими.
Це все – про Новодністровську школу веслування на байдарках і каное, яку знають і цінують у нашому краї та далеко за межами Буковини, школу, котра стала на дивовижу яскравим брендом міста енергетиків, завдяки поклику небайдужої душі і любові до цього виду спорту двох особливих людей, що у подружній струні поєдналися й у справі усього свого життя. Сергій Костянтинович та Олена Іванівна Осипенки, не втративши серед Чорнобильської трагедії у вимушено залишених у Прип’яті байдарках мрій і віри у сонячні усміхи на веслах та небесну блакить у відображенні водного плеса, зусиллями серця, волі, розуму та власного спортивного неспокою готують висококласних спортсменів, які згодом поповнюють збірні команди інших областей і навіть інших держав.
Із гірким присмаком всеохоплюючого чорного болю молода родина відкрила для себе у 1986 році наддністрянські простори Бессарабського краю у молодому місті енергетиків, одразу із захопленням поринувши у благодать неосяжності древнього Тіраса – так розпочав свій відлік новий для Буковини олімпійський вид спорту – веслування на байдарках і каное, котрий було започатковано подружжям у Новодністровську. І ось з нагоди 25-ої річниці Незалежності України та 30-річчя започаткування цієї школи у нашому місті відбулось не просто особливе змагання, а яскраве дійство, що засвідчило про красу та наполегливість, фізичну досконалість і необмежені можливості людини, залюбленої у спорт. Відзнаки найспритнішим вручав тієї днини міський голова Анатолій Болдашев, а за підтримки міського відділу культури, зокрема його начальника Альони Анатоліївни Прискар, вдалося перетворити звичайні змагання у свято.
Найяскравішою і найтитулованішою зіркою тренерського тандему, звичайно ж, є золотий призер Олімпіади в Лондоні 2012 р., Заслужений майстер спорту, майстер спорту міжнародного класу, володар орденів Дружби та Пошани, Почесний громадянин Новодністровська Олександр Дяченко. Це – і колишні та діючі члени збірної команди України Руслан Березовський, Сергій Сливка, Сергій Фесун, Ігор Бак, Олександр Мержвінський, Ростислав Руснак – майстри спорту, багаторазові чемпіони та призери національних змагань, учасники чемпіонатів Європи та світу; майстри спорту Олександр Сухий, Євген Чекамов, Антон Бізюков та Анастасія Івасюк, Сергій та Вадим Бойчуки, а також нинішній тренер-колега, кандидат у майстри спорту Наталія Ікромова; чемпіони України Олександр Шпак та Дмитро Климчук. Іще один вихованець цього тренерського подружжя – Анатолій Михайлецький транзитом через Придністров’я потрапив до Москви, де встиг стати чемпіоном столиці Росії, а згодом виїхав з родиною на постійне місце проживання до Канади, ставши чемпіоном і членом молодіжної збірної цієї країни.
Радо розповідаючи про ювілейні святкові урочистості, Олена Іванівна та Сергій Костянтинович, безсумнівно, із неабиякою гордістю називали імена своїх підопічних, кого ще малими привели за руку батьки, знайомі чи друзі. Раз по раз цих хлоп’ят доводилось найперше навчити плавати, хоча це – вже функція іншого підрозділу, але не менш важливого і потрібного для міста. Приємно, що у нинішніх ювілейних змаганнях свою спортивну форму та досвід, майстерність і уміння володіти човном та веслами демонстрували землякам майстри спорту, багаторазові чемпіони Сергій Бойчук та Євгеній Чекамов. Запам’яталося і дорослим, і малим професійне коментування цих перегонів, яке цікаво та досконало вів на запрошення своїх колег суддя національної категорії Володимир Петрович Бойко з Вінниці. Однак мимоволі, наша розмова зачіпала тренерів, як то кажуть, «за живе» – із помітним сумом розповідали вони про те, що, дорослішаючи, їхні вихованці, як правило, змушені захищати честь інших регіонів і навіть країн, бо Новодністровськ, ставши одного разу успішним стартовим майданчиком, згодом, на жаль, так і залишається приємною і хвилюючою картинкою дитинства. Фінансова спроможність інших регіонів та держав, а відтак – і матеріально-технічна база легко обрамлюють новодністровські самородки чемпіонським та олімпійським блиском. З іншого боку Осипенки ні про що не шкодують, адже дякують долі, що мають таку здатність бути першовідкривачами спортивних зірочок. А коли титуловані й знані веслувальники пам’ятають і згадують, а ще й допомагають, серця тренерів, сповнені вдячності, тріпочуть від бурхливого виру почуттів. До прикладу, два роки тому Олександр Дяченко подарував новодністровським юним спортсменам зимовий тренажер та свій хороший човен і 5 фірмових весел. Відрадно, що і міська рада не стоїть осторонь: останнім часом за кошти міського бюджету було придбано три човни та підвісний двигун (для супроводу дітей на воді) та два весла. Це – вже запорука майбутнього успіху, бо ж, на глибоке переконання подружжя Осипенків, аби досягати омріяних перемог, слід мати висококласний інвентар. Та і на чужих човнах вдало виступити неможливо – був уже такий гіркий досвід… Приємно, що осторонь проблем веслувальної школи Новодністровська не стоять люди, які розуміють, що підтримка молодого покоління у спорті – то надважливі капіталовкладення на майбутнє: неодноразова підтримка від Миколи Васильовича Лутчака, Олександра Сергійовича Гандзюка, Василя Йосиповича Суботи допомагала долати усілякі перешкоди. Відрадно, що цьогорічний «Дністер–ФЕСТ», підтриманий у співпраці сина подружжя, Ярослава Осипенка та Олександра Крутія, якого теж виростив Новодністровськ, дав старт новій хвилі меценатства: Олександр уже пообіцяв вагомі кошти на придбання необхідного інвентаря, маючи велику надію, що власним прикладом залучить й інших небайдужих і щедрих спонсорів.
Олена Іванівна та Сергій Костянтинович можуть все, що пов’язане із плеканням веслярів, однак своїм мінусом вважають невміння шукати спонсорів для забезпечення гідних умов для тренувань, поїздок та збереження байдарок – чоловік просто використовує власну машину (як і сімейні заощадження!), щоразу дякуючи тим небайдужим, хто допомагає паливом. А от великою мрією тандему Осипенків залишається… бус, яким уже давно користуються колеги з інших регіонів; дво-та чотиримісна байдарки (саме для змагань) і навіть елементарне: власне приміщення для тренувань у непогоду безпосередньо біля води, із роздягальнями та окремий елінг – для відповідного зберігання човнів. Питання транспортної доставки дітей на заняття – теж зостається відкритим, позаяк підлітки із навколишніх сіл неодноразово записувались до секції, та віддаленість бази давалася взнаки. Якби в умовах нового погляду на щойно народжену Новодністровську об’єднану територіальну громаду стало можливим все ж вдихнути нове і сучасне життя в історію та подальшу долю веслувальної школи нашого міста як центру ОТГ, її високий імідж і спроможність дарувати саме Україні яскраві зірочки цього виду спорту стали б беззаперечною реальністю. У контексті розвитку туризму доволі далекоглядно було б підтримати мрію тренерів про справжній центр веслування, який би зацікавив і керівництво місцевого військового ліцею, і відпочивальників, і навіть спортсменів інших регіонів, бо Дністер має чимало переваг для тренувань та набуття спортивного досвіду. На глибоке переконання тренерів, у Новодністровську вартує уваги перспектива залучення й міжнародної спільноти, адже, крім веслування на байдарках і каное, на берегах Дністра дійсно реально розвивати і олімпійські каное та веслувальний слалом, а також новий для України драгонбот. Цікаво навіть уявити велике 20-місне каное, яке має «голову і хвіст дракона», а попереду сидить барабанщик, задаючи ритм греблі для всього екіпажу – з цього виду, до речі, вже проводять національні змагання.
А між тим близько 100 новодністровських діток, котрі відвідують міський філіал обласної ДЮСШ «Авангард» та ОКЗ «ДЮСШ у м. Новодністровськ», долають щоразу відстань від міста до річки, залюбки пізнаючи секрети володіння байдарками та маневрування веслами, аби у подальшому, не зрадивши їм, гідно поповнити славну когорту наших веслярів, серед яких – майже 30 майстрів спорту, виплеканих серцем і душею подружжя Осипенків. А насамкінець Олена Іванівна напівсерйозно-напівжартома запевнила: «Тренер – це не професія, то – діагноз!»
…І вже згодом, переглядаючи численні фотографії про будні та свята новодністровських веслярів, так хотілось, аби нарешті владні мужі різних рівнів щедротної на таланти української землі бодай на йоту відволіклись від примарних ідей та власних забаганок і зуміли розгледіти у таких ось провінційних містечках справжні оази майбутнього, де вистачає і обдарованих та трудолюбивих дітей, і мудрих та безкорисливих високопрофесійних наставників, однак, на жаль, бракує одного – державної підтримки. А так хочеться, щоби найближчий ювілей школа веслування у нашому місті стрічала у здійсненні усіх мрій!
І, користуючись нагодою, адресуємо щирі вітання цим відданим спорту людям і їхнім вихованцям напередодні Дня фізичної культури і спорту. Нехай щастить усім, хто присвятив своє життя великій справі, яка символізує молодість, велич духу і мужність, сприяє популяризації та розвиткові сфери фізичної культури і спорту, наслідує кращі традиції заради щасливого майбутнього!
Інна ГОНЧАР
Золотий призер Олімпіади -2012 в Лондоні Олександр Дяченко
Сергій Осипенко та міський голова Анатолій Болдашев вручають нагороди
Олена Осипенко