Пророки – це посередники між Богом і людством. Вони можуть передбачати майбутнє на багато тисяч років наперед і говорять про нашого Творця від його імені. Йдеться, зрозуміло, про біблійних пророків.
Кожен народ має, без сумніву, своїх національних пророків, які, сакрально працюючи всередині себе, бачать перспективу розвитку свого народу. Для цього вони свою силу, енергію, внутрішню творчість, а також життя жертвують на вівтар Вітчизни. Іван Франко, Леся Українка, Василь Стус, Василь Симоненко, Володимир Івасюк – тисячі святих українського народу зараз моляться перед Божим Престолом за нашу кращу долю.
У сонмі святих українських мучеників яскравою зіркою виділяється Тарас Шевченко. Він як пророк заповів українцям берегти три головні мисленнєві й суспільно-побутові вектори – Бога, Україну та Свободу. «Буде бите царями сіянеє жито, а люде виростуть. Умруть ще не зачатиє царята, і на оновленій землі врага не буде, супостата» – такі містично наснажені поетові слова є направду вічними в його заповіті.
Тарас Шевченко є майстерним міфотворцем у площині української долі й історії. Так, «золотий вік» у нашій історії, який уже був і знову настане, поет бачив як дарунок надприродних сил, бо Бог любить Україну. За нього, правда, треба й боротися: «Борітеся – й поборете!».
Господь дарував українському народові пророка, який став для нього ідейним, моральним і духовним дороговказом. У своєму щоденнику Тарас Шевченко однозначно й переконливо лишив слова про те, що його пророцтва – беззаперечні. Тому квінтесенцію поетових візій є базовою вічна думка: «У своїй хаті, своя правда, і сила, і воля».
Зиновій Бичко,
член Національної спілки журналістів України,
м.Львів