Заповітна зоря Івана Хланти: нарис життя і творчості / Василь Марко. – Ужгород: ТДВ «Патент», 2018. – 272 с.: іл.
Книга знаного науковця Василя Марка «Заповітна зоря Івана Хланти» – нарис про життєвий шлях та творчі здобутки відомого фольклориста, літературознавця, бібліографа, краєзнавця, заслуженого діяча мистецтв України, академіка Академії наук вищої освіти України, доктора мистецтвознавства, кандидата філологічних наук. Автор ставить мету «розхитати задавнену традицію говорити гарні слова про людину лише над її могилою. Треба сказати їх за життя. А подвижницька праця Івана Васильовича справді гідна найвищої похвали». Він – автор та упорядник понад сотні книжок фольклорних збірників, фольклористичних та літературознавчих статей, бібліографічних покажчиків.
Про вченого та його книги написано понад тисячу відгуків, рецензій, статей. Чільне місце у його працях займають збірники казок, адже його називають одним із кращих дипломованих казкознавців сучасної Україні. Першою вагомою працею Івана Хланти в галузі фольклористики була кандидатська дисертація «Українська соціально-побутова казка», успішно захищена в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. Другим помітним кроком стала різнопланова книжка фольклористичних статей «До джерел». У ній він торкається багатьох проблем: розглядає історію вивчення соціально-побутової казки у вітчизняній фольклористиці, ідейно-тематичне спрямування, художні особливості, принципи класифікації та популяризації цього виду казок.
Автор пише: «Творчість Івана Хланти уявляється мені кількома повноводними потоками з багатьма потічками, що вибігають із різних джерел, які живить одна земля, українська, і складають вони один басейн, що долучається до великого моря рідної культури». Василь Марко високо оцінює вміння Івана Васильовича пропускати крізь власний досвід найрізноманітнішу інформацію, класифікувати та систематизувати її.
Для зручності огляду творчість Івана Хланти автор ділить на чотири групи: «Літературно-краєзнавчі та літературно-критичні видання», «Фольклорні та фольклористичні видання», «Оригінальне видання історико-культурного плану», «Духовні пісні».
Василь Марко окремо зупиняється, розгорнуто та ретельно аналізує кожну з груп, детально розповідає про те, як Іван Васильович збирав матеріал, як знаходив талановитих казкарів, оповідачів та співаків, і як, зрештою, із численних наукових пошуків, експедицій та досліджень усної народної творчості народжувалися нові книги. Не завжди шлях до видання книги був легким і безхмарним, часто тернистим, адже Іван Васильович зізнається – чимало книжок підготовлених до друку, але через брак фінансування досі не побачили світ, однак він не втрачає віри у своє призначення: «Увесь зміст свого життя вбачаю саме в тому, щоб не загубити, а своєчасно зафіксувати те, що створив наш талановитий народ протягом століть і доніс до наших днів». Автор характеризує вченого: «фанатично відданий праці і своєму покликанню І. Хланта, як до заповітної зорі, прямує до своєї мети: не пройти повз жодного казкаря, жодного співака чи співачку, котрих доля посилає йому на життєвій дорозі; підняти кожну окрушину народної мудрості, додаючи її до величного моноліту, на якому красується рукою вічності викарбуване ім’я – ФОЛЬКЛОР».
Василь Марко в нарисі намагається охопити неймовірно широке коло наукових інтересів Івана Хланти й високо оцінює роботу вченого. У розділі «Глибини вічності» пише: «Іван Хланта-фольклорист – тема розгалужена. Учений виявляє інтерес до різних жанрів народної творчості (казки, пісні, легенди, перекази, обряди тощо), досліджує їх і видає. Кожна з цих іпостасей вченого гідна високого поціновування. І все ж казка – пріоритетний напрям творчих захоплень фольклориста».
Автор відзначає, що кожне видання добре оснащене науковим апаратом (вступна стаття, примітки, бібліографія), що як упорядник Іван Васильович послідовно керується принципом історизму, що засвідчує його професійну коректність як фольклориста. Василь Марко називає Івана Хланту глибоким та сумлінним дослідником, також вдумливим, уважним та доброзичливим критиком, а «за культурою та продуктивністю праці він посідає одне з почесних місць серед бібліографів України».
Василь Марко наголошує, що своїми книгами Іван Васильович повертає до витоків української духовності сучасників, коли можна легко відродити наші свята у кожному селі, місті, оселі. Тому їх активно використовуватимуть вихователі та вчителі для формування у дітей почуття патріотизму, любові до власної землі, поваги до старших тощо. Його книги можуть відкрити людині істинні етнічні знання, духовний світ пращурів.
В інтерв’ю авторові Іван Васильович зізнається: «Хотілось би, щоб мої книги розвивали в читачів почуття національної самосвідомості, патріотизму, сприяли боротьбі за національну культуру, нашу духовність». І справді, весь життєвий шлях, всі свої сили він поклав на збереження української культури, що надзвичайно важливо в наші буремні часи. Праця вченого для українського суспільства – це своєрідне щеплення від втрати відчуття власної гідності, вона прищеплює почуття належності до власного коріння.
Згадана книга – це якнайповніше та найвичерпніше дослідження такої особистості української культури, як Іван Васильович Хланта. Нашому народу неймовірно пощастило мати вченого світового рівня, талант якого щедрий та різноплановий, проявляється в численних іпостасях, який працює з невтомністю і заслуговує на найвищу похвалу та шану.
Ніка ПРИЧАРА
лауреат міжнародного конкурсу
на краще коротке оповідання 2013 року
від літературно-мистецького журналу
«Склянка Часу» («Zeit Glas»),
м. Київ