Емоції. Як заряджений револьвер без запобіжника. У руках п’яного чи божевільного. Це про мене.
Якби треба було описати себе. Це був би найточніший опис. Одним рядком. Чи одним пострілом. Траекторія кулі якого не змінила б ні фабули, ні суті, ні напряму вітру в чиємусь житті. Це на випадок, якщо не влучити. Або влучити в порожнє. Чи просто у клапан. Як Андрєєв. Всує нещасливий суїцид. Але декаданс зараз не в моді. Його замінили трендовим – екзистенціалізм. А двохтисячники перекрили – поколінням Z. І тут вмикається магія літ-ри.
Вона в тому, що як би емоційно не клацати нігтями по клаві – все одно перезабредеш у філологічні дебрі. Це ніби на п’яну голову говорити в ліжку з чоловіком про теорему Піфагора і постмодернізм, про який у сучукрліті чули одиниці, а ще менше розуміють, що це.
У такі моменти все більше розумієш Воннеґута. І дякуєш Богові за телеграфний стиль і політ свідомості. Який насправді до асоціативної вервиці немає ані-ані відношення. Але плисти в ньому добре. Відпустити думки – і котитися підводою поперед кіньми. Чому б ні?..