Володимир Даниленко. Ніч із профілем жінки: інтелектуально-містичний роман. К.: ВЦ «Академія», 2020. 224 с.
У романі Володимира Даниленка «Ніч із профілем жінки», крім раю і пекла, зображено також чистилище. На відміну від католицького віровчення, православна церква не визнає чистилища, вважаючи ідею чистилища такою, що належить до концептуальних відмінностей між християнськими церквами західного і східного обрядів. Тоді як католики дотримуються доктрини, що душа померлої людини потрапляє в чистилище, щоб очиститися від скоєних гріхів. А отже, після смерті людська душа ще може відмолити гріхи і пройти процес очищення. Православні вважають, що після смерті людина втратила шанс спокутувати свої гріхи. Відведений їй для розкаяння час минув. Далі за померлих молитися і просити Господа відпустити їхні гріхи можуть тільки близькі їм живі люди. У православних церквах моляться за померлих і приймають записки з іменами покійних за упокій їхніх душ. «Душі померлих, – говорив сербський старець Фадей Віттовницький, – чекають від вас допомоги. Як тільки закінчується тілесне життя людини, вона втрачає право молитися за себе, бо час її спокути минув, за неї можуть молитися перед Господом тільки інші». Про чистилище в романі розповідає один із героїв Петро Кушнір, що, збираючи гриби, провалився в нору під ялиною і опинився в незнайомій місцевості, де набрів «на велику галявину з прозорими циклопічними апаратами, біля яких працювали люди в світлих комбінезонах, схожі на лікарів у лабораторіях». Як виявилося, це була фабрика з фільтрації та переробки душ. Звідусіль ангели приносили до циклопічних апаратів душі померлих людей, їх пропускали через спеціальний апарат, який за короткий час висвітлював на екрані найголовніші етапи життя людини. Сховавшись у кущі терену, Кушнір спостерігає, як на екрані проноситься життя чоловіка, що пропив своє життя, грубо ставлячись до дружини й дітей, і люди в комбінезонах пускають його душу на переробку. Ось ангели приносять душу наступної померлої людини, якою виявилася жінка, що багато разів міняла чоловіків, зраджувала їм, доводила їх до деградації і самогубства. Її визначають, як «розвинуту темну душу» і відправляють на торфовище, що виконує в романі роль пекла, де горить торф, кипить у болотах вода, а полем блукають обсмалені й замучені людські тіні. І нарешті ангели приносять душу праведного чоловіка, що всю свою любов вклав у дітей, дружину, в допомогу людям, які потребували цієї допомоги, і його душу відправляють у райський сад. Кушніру пояснив те, що відбувається в чистилищі, Бенедь, якого знав чоловік ще коли той був живим. Бенедь розповів, що таке переробка душі. Це коли в душі стирають її пам’ять про попереднє життя і роблять новий запис, тобто її використовують, як матрицю, в яку записують нову долю. І цю нову інформацію ангели вночі вживлюють жінці на п’ятому місяці вагітності. Бенедь зізнається Кушніру, що світлі душі живуть вічно, пам’ятаючи про всі свої перевтілення, цією пам’яттю є інтуїція, темні нерозвинуті душі йдуть на переробку, а темні розвинені душі після страждань у пеклі очищуються і знову повертаються в світ зі збереженою пам’яттю про свої страждання. Отже, горе і страждання людині даються для того, щоб вона розкаялась і очистилася від байдужості та зла. У кінці роману з’ясовується, що чистилище – це не зовсім реальний світ, а Петро Кушнір – не зовсім той чоловік, якому можна довіряти. Образ чистилища в романі Володимира Даниленка нагадує ідеї про вічне житті Костянтина Ціолковського, у вченні якого атоми вічні, і саме вони допомагають людині перевтілюватися в інших людей. Фактично це перероблена доктрина реінкарнації. Водночас чистилище в романі «Ніч із профілем жінки» віддалено схоже на араф у ісламській есхатології, як простір між раєм і пеклом, у якому душі чекають, як вирішаться їхні долі, і про це сказано в сьомій сурі Корану. Отже, у своєму романі автор поєднав ідеї католицьких теоретиків, індуїзму, ісламу та вчення Ціолковського про вічне життя.
Вікторія Волинець