Не було ще в історії нашого міста серед його керівників, людини, яка б стільки доброго і корисного зробила для Чорткова, як Людвіг Носс. Це була дуже багата людина, яка присвятила повністю своє життя благородним вчинкам.
Саме за його головування, посада керівника міста, у ті далекі від нас часи, мала іншу назву, не міського голови і не мера, а бургомістра. На цій посаді він перебував більш ніж 17 років. З кінця 1896-1914 рр.
Мабуть, не має у Чорткові будівлі кінця ХІХ – початку ХХ ст., яка зробила нашим містом особливим, неповторним, унікальним, надавши йому особливого обличчя, яка б не була збудована з ініціативи, а той і за власні кошти, бургомістром Носсом.
Дозволю собі зробити перелік цих споруд. Побудова нового костелу на місці старого; міська ратуша з годинниковою вежею; приміщення окружного, повітового та міського суду (тепер приміщення інституту); банку; будинку залізничної станції, аптеки; колишнього польського культурного центру «Сокола» (тепер районний будинок культури ім. К. Рубчакової), пошти і т. д. А ще: вимощення вулиць Міцкевича, Ринку, Колійової…
До речі, годинник, який відбиває більше сотні років існування, має безпосереднє відношення до діяльності Носса у Чорткові. Адже придбав його для Чорткова сам бургомістр, виписавши його у Швейцарії у місті Берні, у відомій фірмі «Аosta» за проектом інженера Френкеля Готтеншафтена. Що ж до костела, то, як уже згадувалось вище, бургомістр мав відношення як до самого будівництва споруди храму, так і до його внутрішнього приміщення. Ось, що з цього приводу писав у 1931 р. місцевий краєзнавець, історик Юзеф Опацький «W kosciolie jest organ fundacji sp. Burmistra miasta Ludwika Nossa z r. 1911 ostatnio zrekonstuwan przez Stanislawa Zeborowskiego».
Він був засновником і власником першої у Чорткові аптеки (тепер 143-ї). Будинок в якому проживав Л. Носс за свідченням старожилів, ще зберігся, правда, вигляд його дещо змінився і знаходиться на наріжній ділянці, вище від теперішньої дитячо-юнацької спортивної школи. Власне, цій вулиці у часи нашої Незалежності, повернуто її стару назву в його честь, тобто вулиці Людвіга Носса. Правда, сам він не є уродженцем цієї вулиці, а тільки жив там, збудувавши свій будинок.
Народився він і провів своє дитинство на іншій вулиці – колишній Адама Міцкевича (тепер С. Бандери). Батьківський будинок його знаходився приблизно там, де зараз господарські споруди інституту підприємництва та бізнесу. Батько Людвіга був багатим чортківським купцем. Разом з іншим купцем С. Гардульським торгував свинями, навіть вивозив продавати їх за кордон: до Росії, Німеччини та Швеції. А закуповував тут, у місцевих селян Чортківського та сусіднього повітів. Заробив на цьому промислі великі кошти. Так що здібний і працьовитий юнак Людвіг мав можливість одержати дуже блискучу освіту – у Відні, Берліні та Парижі. Мав фах фармацевта, рідкісний на той час. До речі, тримав аптеку не тільки в Чорткові, а й у Бережанах, Збаражі, Теребовлі, Заліщиках. Про його Збаразьку аптеку, яка була добре відомою на все Тернопільське воєводство, згадував у своїх спогадах відомий у нашому краї адвокат-патріот та громадський діяч, депутат австрійського парламенту Антін Горбачевський, який, до речі, був у дуже близьких товариських відносинах з Л. Носсом, стверджує чортківський краєзнавець Яромир Чорпіта.
Між іншим, поляк за національністю Л. Носс на прохання адвокатів-патріотів А. Горбачевського, О. Юрчинського, о. І. Кливака та інших, сприяв і підтримував створення у нашому місті українського культурного центру – Народного Дому, який знаходився у будинку на вул. С. Бандери, де тепер продовольча крамниця, відома в місті як магазин №16 та аптека.
Звичайно, що про цю непересічну людину, яка так багато зробила для Чорткова, увіковічнила своє ім’я у нашому краї навіки, можна ще багато розповідати.
Але сумно сьогодні спостерігати за передвибрними обіцянками претендентів на посаду Чортківського міського голови – пусті обіцянки, не підкріплені ніяким змістом, тільки чорний піар. За інших мерів, за роки незалежності, місто перетворилося на суцільний “базар”. Магази, аптеки, бари і т. д. – на кожному кроці. Духовністю і просвітництвом, так нам здається, ще довго у цьому “чортограді”не запахне.