Павлюк Ігор. Чорний льон: Книга лірики / Ігор Павлюк. – Харків: Майдан. – 2019. – 300 с.

Нова збірка лірики відомого українського поета родом із Волині написана у 2007-2011 роках.

Льон – органічний символ волинського Полісся. «А льон цвіте синьо-синьо, А мати жде додому сина» – звучить у пісні, яка вже стала народною. Почорнілий льон – архетип часу, в якому цю книгу творено, як вишивалося сорочку… Попри пронизливий мінор кольорів і звуків «Чорний льон» тягнеться до неба України, до теплого Божого світла.

 

Чорний льон – органічний образ найтемнішої пори природно-суспільної ночі: перед світанням…

 

* * *

 

З дому пішов я з одним лиш хрестом на грудях,

Кілька хрестів залишивши в сумних полях…

Можна сказати – ішов від дерев у люде.

Можна сказати – як звір, можна сказати, як птах.

 

Щось мене кликало…

Музика болю і долі.

Щось не пускало…

Бог би його узяв:

Прадідом саджені сиві уже тополі,

Мною протоптана в сивім піску стезя.

 

Вірша творив я, неначе Всесвіт Всевишній.

Тяжко щасливим від світу усього був.

Пінились цвітом і гнізда тримали вишні.

Стати багатим і славним я «розкатав губу».

 

…Вже був готовий платити життям за вірші.

Стеля в поліській хаті низькою здалась мені.

Але вмирала епоха.

Зверху спливало найгірше.

Слово поетів падало у ціні.

 

Казка вмирала на площах.

Конала сива легенда.

Людства шлях уявлявся

Червоним слідом сльози.

Знову хтось вірив, безсилий, у «мощі».

Хтось у минуле «мерсом»…

Хтось під Махна косив.

 

Кесарю – кесаря, Богові – Боже…

Мертвим – вічне, живим – живе.

А я став на рідне Полісся схожий:

Такий же грибастий, дикий, терновий увесь.

 

Додому вернуся.

Ляжу.

З одним лиш хрестом на грудях…

Кілька пісень залишивши в сумних полях.

 

Можна сказати:

Жив і страждав, як люде…

 

Можна сказати, як звір,

Можна сказати, як птах…