Для професора Романа Гром’яка повною радістю був передовсім постійний стан його душі. Він, либонь, дотримувався настанови святого Івана Златоуста: духовна радість чесно і благоприлично призводить душу до єднання з Богом, наповнює солодкістю також і тих, хто перебуває з такою людиною поруч.
Для мене великим щастям було довгі роки працювати, дружити з ним. Близько здружився із професором року з 1998-го, коли приїхав працювати у Краків, в Ягеллонський Університет. Тут уже рік викладав українську літературу й мову пан Роман.
Отже, не було мені ж маркотно і тут, у чужині… Бо був приязний і щирий друг, до якого приходив завше із житейськими проблемами та труднощами. Я майже щотижня їздив у Львів, до малих синів. Пригадую, Роман Теодорович якось жартома питає, чи діти є лише в мене? Отож запропонував більше знайомитися з польськими містами.
А ми, чужі викладачі, мали посвідчення, які давали можливість райзувати безоплатно всією Польщею. Тоді на кожних вихідних ми відвідали понад кілька десятків чудових міст Речі Посполитої. Тут, у Кракові, в консульстві Австрії щоп’ятниці організовувались шикарні культурно-митецькі вечори. Либонь, ми не проґавили жодного. Як часто душа мліла в океані звуків Шопена, Монюшка, Гайдна, Шуберта, Штрауса – багатьох інших польських та австрійських віртуозів-композиторів. Очі теплились, утішаючись картинами Добровольського, Жуковського, Кліта, Кокошка, Кріхубера та багатьох знаних і неперевершених майстрів пензля.
Часто смакував я в професора борщем із селянських на базарі куплених курей. Направду, смакувало, як у Мами. На жаль, не смакували крамничні гольонки, мельонки й інша м’ясна пожива. Якось запросив пан Роман мене в пивбар. Замовив по одній порції ковбаски, а принесли нам по дві. Так тут практикують в одній пив’ярні кожного четверга по 18 годині. Кайф, чи не так? Навдивовижу незабутніми лишилися багаті на різноманітні несподіванки святкування Маланки, на які приходив чи не весь філологічний факультет.
Веселий оптимістичний настрій, щедрівки, співи – ось незмінна окраса кожного празникування. Приємно було молитися і сповідатися в храмі святого Норберта на вулиці Вісльній, 11. Як часто ми недооцінюємо значення справжньої дружби у нашому житті. Вірний друг завжди підтримає, розділить миті радості і розрадить у миті суму. Веселий жарт та кілька цікавих історій — і ось Твої губи вже розпливаються в нестримній посмішці.
Ще древні мислителі говорили про важливість дружби для душевного спокою та повноцінного існування особистості.
Зиновій Бичко, НСЖУ