“Я ГІЛОЧКА-ГАГІЛОЧКА” (дитяче)

Я… гілочка-гагілочка

над пупляшком дитини…

Я – пісенька… Я – писанка,

колисонька Вкраїни.

Я визрію, я вимрію –

і дам життя росточку.

Я стільки зим у вирію

лежала в сповиточку.

Я вітречком овіяна,

я дощиком омита,

я зернятком засіяна

і в грудочку завита.

Я луч – від сонця спілого,

від кригоньки – скресання…

Бо я – від світу білого

і з Божого писання.

Як визрію, як вимрію

на себе шлюбні шати,

я вилечу із вирію

вам ве́сну приношати.

Курли, курли, веселики,

летіте, чорногузі –

на бджілоньки, на джмелики,

на дітки голопузі!

Гей, Леле, Леле, Лелечко…

Ясна пора лелеча!

На цвітень, на веселлячко –

рости собі, малеча!

Аби тобі з роси-з води,

аби тобі – не мілко…

А ти мене в танок веди

та й виведи… ягілку…

Ягілочка-гагілочка –

на гори і долини!

Я пісенька… Я писанка…

Колисонька Вкраїни…

Ірина Вовк, поетка, членкиня НСПУ.

(Зі збірки “…І ВСЕ Ж – НЕОПАЛИМА. – Львів: Логос, 2001)