Олег Гончаренко. Серце у вогні. – ВПЦ «Lux», Мелітополь, 2021. – 109 с.
І варто в даль дивитись над хлібами,
щоб кожний колос погляд колисав…
Гуртом сакральне бачимо хіба ми?
Ні, бачиш одкровення, коли сам…
Поезія класичної ясності спонукає до глибинних роздумів. Кожен мусить особисто пройти через оте вічне наближення до себе, осягнути істину самопізнання, бо ж сутність людини – бути собою, не зрадити себе, свою пам’ять: «Поспішай до мене, але до себе – насамперед» (Сенека, «Моральні листи до Луцілія»).
Про книжку Олега Гончаренка «Серце у вогні» я б написав таке: пошук смислів життя, що зберегла пам’ять, чим жила, живила душу і серце, яке плетиво думок і образів взяла у своє незабутнє єство й ліпила долі та образи, думи й роздуми в канву живої всеперемагаючої словесної історії незабутнього, що не може щезнути безслідно, бо карбує в пам’яті рубці пам’ятника живим, нетлінним СЛОВУ і ДУШІ, що раз у раз нагадує про себе думкою для роздумів, поживою душевних поривань до праці, щоб душа живилась і творила:
І сам увесь я – серце у вогні…
…………………………………….
Не тому, що я – грішник і маловір…
а тому, що мій хрест – це я…
і тому, що ця мука – судьба моя
із тих пір… з тих кривавих пір…
де ще й смерть на підмогу не поспіша…
Я й існую, допоки болить душа…
Болить душа… Душа (дух) – ми достеменно не знаємо що таке душа (дух) (Томас Мур, «Піклування про душу», с. 7). Хоча Томас Мур стверджує, «що саме душа робить нас людиною» (с. 31). Слово «душа» має своє тлумачення для вжитку, яке існує здавен. А що ж тоді є в людині з цілковитою очевидністю? Дух Божий перебуває в тілі людини (людина істота духовна, в іншому контексті – душевна). Не душа, а «Дух Божий ширяв над поверхнею води…» (Буття 1:2).
У кожній живій істоті, як і дереві, рослинці (яким чином вони мислять, ми не знаємо і не маємо змоги дослідити доступними методами), є невеличка, крихітна частинка Божого Духу. Різниця між людиною і твариною полягає в тому, що людині даровано здатність наповнювати свій мозок знаннями й мислити, творити, примножуючи цей Дух (духовність, душевність); тварини ж отримують для життя Дух з базовим вмістом запрограмованих інстинктів. Тварина дивиться під ноги, а людина інколи споглядає зоряне небо. Якщо цього «інколи» буде більше, то й духовність людини зростатиме. Дух людини не щезає, не розчиняється у Всесвіті, а осідає, записується на Божих носіях безсмертної пам’яті: «І вернеться порох у землю, як був, а дух вернеться знову до Бога, що дав був його! (Книга Екклезіяста 12:7) …
А чом би і не усміхнутися людині?..
А чом би не вдивитись в далі дивні?..
Може б, ДУШІ й розвиднилось колись?..
Поет переживає, застерігає, усвідомлюючи, над якою безоднею бездуховності опинилось людство:
…є чорні перепони й перегони,
є люди – що, як в прерії мормони,
ідуть кудись давно вже без мети…
Поете, може б зупинився ти
ще поки не гудять криваві дзвони:
немає ж місії давно – є мла бездонна?..
Читання – це мистецтво, любов до слова, читача необхідно виховувати, бо «Мистецтво породжує в людині здатність мислити (критично мислити. – Б. Д.), і це найбільша перемога людини над своєю конечністю, над злом і несправедливістю… Мислення не має обмежень: історичних, моральних, ідеологічних, мовних та ін. Людина здатна відчути глибину іншого лише за умови, що сама вона здатна мислити, а отже, відкрита до світу» (Дмитро Дроздовський, «Туга пам’яті», «Українська літературна газета» від 25.09.2015 р.). І ці розмисли на часі. Книга буде корисною людям, якщо вона нагадує їм про минуле, про те, що людина завжди мусить залишатися Людиною і «що воїн – будь-який поет / й один у полі і у лузі…»:
Ти будеш! Є лише одна умова –
за славу навіть не зречися Слова.
Ще не кінець… Ще битві – не кінець!
Олег Гончаренко, «Теорія всього»
Але ж не в рабстві жити нам – про що мовить поет в останньому вірші своєї книжки «Золотий сонцеворот», бо ж розумні істоти борються за своє виживання – немає межі душі, духовності людського «Я»: «Хоч би якою дорогою ти йшов, не знайдеш меж душі: настільки глибока її міра» (Геракліт)…
Тому, аби перемогти біду,
перехрестившись після «Отче наш…», я
на сонцесхід, оновленим, піду.
Там, гинучи й постаючи щоразу,
вже знатиму, що тим врятую світ:
кунак* мій піде вслід після намазу**,
ще хтось – услід йому, ще хтось – комусь услід…
—————————————————————
*Кунак. У кавказьких горців – людина, зв’язана з іншою зобов’язанням взаємної дружби, захисту, гостинності; друг, приятель (Тлумачний словник української мови).
**Намаз. Мусульманський релігійний обряд, при якому молитва супроводжується певними установленими рухами і ритуальним обмиванням (Там само).
Богдан ДЯЧИШИН, м. Львів