На канадському цвинтарі/
в білих заметах зима.
На канадському цвинтарі/
тихо спинились хрести.
Світ затих, як той дзвін,
залягла порожнеча німа,
І немає кому,
і немає куди їх нести.
Завойовники прерій
сюди в мозолях принесли
З України далекої
пам’ять утрат і свій біль,
Залишили чужим свій доробок,
слізьми полили
І церковку поставили
тут серед піль.
В довгі ночі зими
на безкраїй Канадській землі
Вас боліли ще білі хати,
як обірваний нерв,
Руки й ноги гуділи від праці,
гуділи вітри…
В серці муляло слово
холодне чуже “піонер”.
Мирні діти землі,
що такою чужою була,
Щедрі серцем
“малі сього світу” скорбот і гризот,
Ви життя розміняли,
як скарб у торбині важкій,
І молились ночами,
щоб діти хоч вийшли в Народ…
Серед прерій канадських
постали церковки й хрести,
І розкинулись фарми
під небом і вітром чужим.
Славний Кошиць
вже пісню свою одспівав,
Опочив Ларіон,
і вже янгол стоїть між ялин.*
На Канадському цвинтарі
білі, як вічність, сніги,
І мовчать про усе
скам’янілі під снігом слова.
Може їм лебедіє
під небом наш край дорогий.
Може їм сниться казка
про радість дитинну Різдва?
Едмонтон 20.12.89
_________
*”Образ могили Іларіона у Вінніпегу