На канадському цвинтарі/

в білих заметах зима.

На канадському цвинтарі/

тихо спинились хрести.

Світ затих, як той дзвін,

залягла порожнеча німа,

І немає кому,

і немає куди їх нести.

Завойовники прерій

сюди в мозолях принесли

З України далекої

пам’ять утрат і свій біль,

Залишили чужим свій доробок,

слізьми полили

І церковку поставили

тут серед піль.

В довгі ночі зими

на безкраїй Канадській землі

Вас боліли ще білі хати,

як обірваний нерв,

Руки й ноги гуділи від праці,

гуділи вітри…

В серці муляло слово

холодне чуже “піонер”.

Мирні діти землі,

що такою чужою була,

Щедрі серцем

“малі сього світу” скорбот і гризот,

Ви життя розміняли,

як скарб у торбині важкій,

І молились ночами,

щоб діти хоч вийшли в Народ…

Серед прерій канадських

постали церковки й хрести,

І розкинулись фарми

під небом і вітром чужим.

Славний Кошиць

вже пісню свою одспівав,

Опочив Ларіон,

і вже янгол стоїть між ялин.*

На Канадському цвинтарі

білі, як вічність, сніги,

І мовчать про усе

скам’янілі під снігом слова.

Може їм лебедіє

під небом наш край дорогий.

Може їм сниться казка

про радість дитинну Різдва?

 

Едмонтон 20.12.89

_________

*”Образ могили Іларіона у Вінніпегу