Вчора, 7 грудня, у Тернопільській обласній науковій універсальній бібліотеці відбувся публічний захід, приурочений до 69-ї річниці підписання Загальної декларації прав людини ООН. Його мета – виховання поваги до прав людини через переосмислення трагічних подій Другої світової війни. Наступна презентація вже відбудеться у Чорткові 12 грудня, зокрема у гуманітарно-педагогічному коледжі імені Олександра Барвінського.
На зустрічі було вперше представлено українське видання книги «Донечка, про яку ми завжди мріяли. Історія Марти» («The Daughter We Had Always Wanted: The Story of Marta») авторства Наомі Моргенштерн.
Ця книжка сьогодні є доволі відомою у світі. По ній знайомляться з історією Голокосту діти в Ізраїлі, Німеччині, Сполучених Штатах, Великій Британії…
Нещодавно вона вийшла українською у серії «Бібліотека спогадів про Голокост» Українського центру вивчення історії Голокосту. Її буде безкоштовно поширено у бібліотеках, навчальних закладах, в ході інформаційних програм неурядових організацій.
У книжці йдеться про дивовижний порятунок у роки нацистської окупації шестирічної дівчинки-єврейки Марти Вінтер з міста Чорткова, що у східній Галичині. Марті дуже поталанило – доля подарувала їй багатьох людей, як рідних так і абсолютно не знайомих, котрі не раз рятували її, ризикуючи собою. Завдяки їм Марта пережила Катастрофу та змогла подарувати нам власну історію.
Історичним тлом для її розповіді є трагедія єврейської громади Чорткова у 1941–44 роках, яка завершилася майже повним її знищенням.
Видання є нашим кроком до того, коли трагедія єврейства, що сталася у роки нацистської окупації сприйматиметься як НАША ТРАГЕДІЯ. І ми відчуватимемо однакову скорботу за усіма жертвами Другої світової: незалежно від того, якою мовою розмовляли ці люди, у якому храмі вони молилися, і де мешкали: в українському селі, польському кварталі, чи єврейському штетлі…
Ідея перекладу книжки на українську мову належить «Гельсінській ініціативі – ХХІ». Перекладач – Антон Степаненко. Ця робота не була частиною будь-якого формального проекту та не фінансувалася будь-якими фізичними або юридичними особами, як українськими, так й іноземними.
Ми присвячуємо її Марті Вінтер, її батькам Ізраелю та Нетті, родині Шульців, а також пам’яті усіх тих, чиї історії ми вже ніколи не почуємо.
Олександр Степаненко, Гельсінська ініціатива-ХХІ