13 вересня у центральній районній бібліотеці Чорткова відбувся перший публічний захід, присвячений життю та творчості Карла Еміля Францоза, який народився у Чорткові та провів у нашому місті свої дитячі роки. Організаторами його виступили: «Гельсінська ініціатива-ХХІ», часопис “Золота Пектораль” та колектив бібліотеки.
Цілий світ знає містечко Бучач завдяки великому Агнону. Хоча у своїх творах письменник закодував його під вигаданою назвою Шебуш, справжнє місто його дитинства неможливо не впізнати. Так і Шолом-Алейхем описує реальний довоєнний Київ під вигаданою назвою Єгупець…
Збірка новел Карла Еміля Францоза “Die Juden von Barnow”, видана у 1877 році, яка принесла молодому письменникові європейське визнання, починається з описання центральної вулиці міфічного галіційського містечка Барнова, яка розбігається двома шляхами у напрямку на Львів та Скалу від споруди старого Домініканського костелу. Вже з цих перших рядків оповідання стає зрозумілим, що той вигаданий Барнув – насправді є Чортковом, що на Поділлі.
Збірку “Die Juden von Barnow”, яка стала даниною вдячності автора рідному місту, перекладено на 16 різних мов світу. Окрім української…
Із розповіддю про творчість Францоза інтелігенція Чорткова забарилася на кілька десятиліть, якщо не на століття. Причиною тому почасти є наша інертність. Частково – вперте і тупе небажання визнати той факт, що історично Галичина впродовж багатьох віків була мультикультурною та поліетнічною. На диво живучим все ще залишається стереотипне уявлення про те, що українським культурним спадком на нашій землі є лише те, що створено титульним етносом. Ми вперто не бажаємо долучати до грона національної літератури все те, що не написано українською. Тоді виходить, що і Словацький, і Короленко, і Шолом-Алейхем, і Агнон, і Волошин, і Лем – «не наші».
Не можна сказати, що з цих зашкарублих уявлень та підходів немає виключень. Чернівці та Дрогобич «прокинулися», здається, першими. На Буковині група інтелектуалів вчасно зрозуміла, що культурний спадок іншомовних авторів, котрі творили у цьому краї, відкриває для їхнього міста великий світ – так виник літературний фестиваль “Meridian Czernowitz”, який нині є культурною візитівкою міста. У Дрогобицькому університеті врешті-решт усвідомили, що Бруно Шульц та його творчість – це без перебільшення скарб їхнього міста. І от уже більше десяти літ Дрогобич приймає літературно-мистецький фестиваль, якому направду столиця могла б позаздрити. На нашому Тернопіллі бур’яни стереотипів найбільш живучі, але нечисленні наразі місцеві еліти у тому ж Бучачі та Кременці вже не один рік пропагують творчість Агнона і Словацького. Розуміючи, що саме завдяки Агнону і Словацькому в світі відомі їхні Бучач і Кременець.
Отже, давно на часі і нам повертати Чорткову – Францоза.
Можливо, найбільшим за останні роки культурним здобутком у справі популяризації в Україні його творчості та життєвого шляху стала збірка новел та культурологічних нарисів “Ucrainica”, у складі якої його спогади про Чортків, нариси про Тараса Шевченка та українську народну пісенну творчість. Збірку видано у 2010 році видавництвом «Книги – ХХІ», переклад з німецької та коментарі належать професорові Чернівецького національного університету Петрові Рихлу.
Власне її, а також переклад новели “Шилок з Барнова”, виконаний для минулорічного краєзнавчого числа “Золотої Пекторалі”, й було представлено цього разу у бібліотеці.
Достеменно відомо, Карл Еміль Францоз народився та провів свої дитячі роки у нашому місті. Батько письменника Гайнріх Францоз був першим у Чорткові повітовим лікарем на державній службі, який за короткий час набув тут високого авторитету. Під час революційних подій 1848 року, молодого лікаря Гайнріха Францоза навіть висували кандидатом у посли до першого Парламенту у Відні.
У оповіданні «Der Shylock von Barnow» автор залишив нащадкам згадку про дім, де пройшли його дитячі роки. Повітовий лікар Францоз знімав помешкання на першому поверсі будинку, що стояв у самісінькому центрі містечка, напроти Домініканського костелу – тобто в районі сучасних вулиць Шевченка та Ринок.
Оповідання Карла Еміля Францоза про рідне місто цікаві тим, що у них знаходиться місце для усіх представників строкатої людської спільноти Барнова: жидівських торговців та орендарів, русинських селян, австрійських урядників, польських шляхтичів та ксьондзів, швабських колоністів, угорських гусарів, вірменських та німецьких купців, греко-католицьких панотців, мандрівних кобзарів зі Сходу, а ще: караїмів, циган, липован, татар… Кожна з цих етнічних та конфесійних груп живе у вузькому та замкненому власному просторі, але кожного ярмаркового вівторка зіштовхуються усі вони на ринковій площі Барнова, на великому і галасливому “Ringplatz”. І жодного з них не обходить тут увагою око письменника. Жодного з них – як і свого Барнова в цілому – він не ідеалізує, бачить з усіма тіньовими рисами, гріхами та слабостями. Але жодному з них він не відмовляє в людському співчутті…
Отож спогади Карла Еміля Францоза про місто його дитинства є цінним літературним та історичним пам’ятником для тих, кого справді цікавить локальна історія Галичини ХІХ століття – світу, який зник у вогні світових воєн, майже не залишивши по собі матеріальної спадщини. Чортків середини ХІХ століття сьогодні можна пізнавати значною мірою лише як Барнув Францоза…
Францоз має також незаперечні заслуги перед українською культурою – насамперед як перший у Світі дослідник та популяризатор творчості Тараса Шевченка, а також як етнограф, що відкрив феномен української народної пісні.
У його творах неодноразово порушувалася тема соціальної справедливості, освіти та культурного розвитку русинів-українців у тодішній імперії Габсбургів.
У 2018 році культурна громадськість Європи відзначатиме 170-у річницю від дня народження Карла Еміля Францоза. Вже відомо про готовність Уряду Федеративної Республіки Німеччина надати грант для спорудження у історичній частині Чорткова бронзового погруддя письменникові.
Нема сумніву – такий пам’ятник мав би бути встановлений у центральній історичній частині міста. Мала б нарешті з’явитися у Чорткові й вулиця Карла Еміля Францоза.
Було б добре, якби до ювілею було перекладено українською і збірку “Die Juden von Barnow”.
Адже – що найголовніше, Францоза треба не лише «вшановувати», але й просто читати. Як вже зазначалося, на сторінках його новел є чимало цікавих свідчень минулого. Але є й думки, актуальні й сьогодні. Як приміром оця: «Їм може допомогти лише один Бог, той що дрімає в грудях кожної людини – усвідомлення людської гідності».
Олександр Степаненко, “Гельсінська ініціатива -ХХІ”