Василь сидів на призьбі під хатою. Сумний, зажурений, вдивлявся у вечірнє небо, в якому весело видзвонювали маленькі срібні зірочки.
— Де ж ти, моя зоре? – стиха прошепотів чоловік, — як без тебе важко…
Уже четверте літо зустрів Василь без коханої дружини. Нестатки змусили її їхати світ за очі. Орися наполягла на тому, що за кордон поїде вона, бо ж, як кажуть люди, пробивна, цілеспрямована, бойова, упевненіша від чоловіка.
Приколисаний чарівною тишею, свіжістю від теплого дощу, Василь згадував те, що було близьке його серцю. Пригадувалося йому, як весняними вечорами, коли пахло талим снігом, вони з Орисею цілувалися під вербою біля ставу. Вона горнулася до нього, шепотіла, що кохає. Отак, не боячись ні холодних вітрів, ні вогких туманів, стояли обнявшись, слухали, як по краплині зі стріхи стікали бурульки.
— Ось ми з тобою разом, – часто говорила Орися. — Але чи завжди так буде?
— Не вигадуй. Хто нас може розлучити? – не погоджувався Василь.
– Доля. Вона ні тебе, ні мене не запитає, а зробить так, як їй захочеться…
— Щоб тобі язик відсох, — сердився тоді Василь.
А нині та розмова слово у слово пригадалася йому. Невблаганна доля й справді нікого не запитала – розлучила…
– Татку, – легенько, аби не злякати, торкнулася батькового плеча старша донька, — у мене через два дні випускний…
Ніби пробудившись від спогадів, чоловік глянув вологими від печалі очима на таку вже дорослу кровиночку.
– Знаю, Оксаночко, знаю. Завтра купимо тобі плаття і взуття… – батько одразу відгадав доньчине прохання.
Наступного дня Василь зібрав з усіх кишень заначки і віддав своїй випускниці.
Оксана побігла до магазину, вибрала скромну, акуратну сукню, але трохи зашироку на неї – купила з найдешевших, бо знала, яка складна ситуація з грішми.
— Висить, як на стовпчику, – засміявся Василь, побачивши свою випускницю. Донька ж у відповідь розридалась і сховалась у кімнаті.
— Дитинко, ну чого ти? Я ж пожартував, – розраджував батько, підняв кинуту на підлогу сукню і пішов до сусідки-кравчині.
— Виручай, Ганно, — зіщулився у проханні Василь, простягаючи їй доньчину одежину.
Жінка швидко оглянула плаття, метнулася в хату, за кілька хвилин повернулася з оберемком суконь своєї уже заміжньої доньки.
— Візьми, Василю, не погордуй, хай носить твоя красуня, може, щось і на випускний вибере.
Зніяковілий, але щасливий, чоловік поспішав додому. А йому услід довго дивилася сусідка. «От добрий господар, батько, – думала вона, – а та Орися не цінує його зовсім, покинула з двома дітьми і розважаеться з багатим італійцем».
Справді, скромний, небагатослівний Василь сам, як кажуть, на своїх плечах тягне господарство, город, виховує доньок. Меншенькій було три, коли дружина поїхала на заробітки, а цієї осені дівча піде до школи у перший клас. Щодень приносив нові проблеми, тривоги, болі. То донечки вередували, не слухали тихого, доброго тата, котрий ніколи їх не сварив, навіть не вмів покарати за провину. То звільнили з роботи, бо не міг вчасно приходити, адже зранку треба було зібрати до школи і в садок дітей, а також доглянути хвору матір. Останньою краплею у чаші бід стала її смерть. Бабуся довго хворіла, лежала паралізованою кілька місяців…
Василь благав Орисю повернутися додому, бо йому вже несила було тягнути самотужки тяжкий хрест одинокого життя. Та дружина нічого не хотіла спухати, мовляв, у неї там «накльовується вигідна справа», але для цього їм треба на деякий час документально розлучитися.
Довірливий Василь погодився на аферу, навіть не підозрюючи, що Орися його покинула назавжди – проміняла чоловіка і дітей на багатство, розваги і безтурботність.
…Перші яскраві промені сонця виглянули з-за обрію, поцілували веселих випускників, ніби благословляючи їх на нове доросле життя. Оксана підбігла до Василя і меншої сестрички Оленки, міцно обійняла:
– Тату, ти у нас найкращий! Дякую тобі за все! – защебетала дівчина, цілуючи батька, — ми будемо щасливі, навіть без мами!
Чоловік опустився на лавку, якось млосно стало на душі. А може й справді досить плекати надію, що Орися повернеться, а шукати своє щастя?..
Василь, обігрітий вранішнім сонцем, уперше посміхнувся, відчувши підтримку своїх дітей.
Емма Русанова.