Декілька років тому мені пощастило познайомитися з відомим у районі та області вчителем із села Королівки Григорієм Ковпаком. Тоді, у 2005 році, на саму Покрову, він відзначав свій столітній ювілей. Його життя – то ціла епоха, взірець боротьби за правду і Україну, яку він любив понад усе.
З Божого благословення чоловік зумів пережити шість держав — Австро-Угорщину, ЗУНР і УНР, другу Річ Посполиту, СРСР, німецький «Рейхскомісаріат Україна» — і зрештою став свідком становлення незалежної України. Григорій Ковпак тринадцятилітнім гімназистом брав участь у проголошенні Української держави в Західній Україні першого листопада 1918 року. Згодом вступив до лав Української Галицької армії. А у роки Другої світової війни був “подвійним агентом” національного руху – членом ОУН та учасником Великої Вітчизняної війни в лавах радянської армії. Після війни, будучи простим сільським учителем, не полишив прагнень до здобуття Україною незалежності й облаштував у себе вдома підпільний шпиталь для бійців УПА.
У свій сторічний ювілей Григорій Ковпак виступав на обласній вчительській конференції перед педагогами краю. Його виступ слухали, затамувавши подих. Тоді подумалось: дай, Боже, усім нам дожити до такого віку і бути у такій формі і при такій пам`яті.
Григорій Іванович був надзвичайно цікавим співрозмовником, з ясним розумом і світлими думками.
Народився він у добропорядній і національно свідомій сім`ї особливого дня – 14 жовтня, на Покрову. І Матір Божа усе життя оберігала його. Від усього лихого його оберігав образок Пресвятої Богородиці Зарваницької, який подарував колись батько. Цією іконою, на звороті якої написано “Нехай ця Богоматір береже тебе впродовж усього життя”, батько благословив Григорія, коли він йшов на війну. Він беріг цей образок усе життя.
Його батько мав чимало громадських обов`язків. Був співорганізатором читальні «Просвіти» у Королівці, керував патріотичною організацією «Сокіл», залучав до тієї роботи і своїх дітей. По закінченні чотирьох класів навчання у початковій школі, Григорій Ковпак пішов вчитися до Городенківської гімназії ім.Т.Шевченка, а закінчив навчання ближче до рідної домівки, у Чорткові. Там оволодів декількома мовами. По закінченні навчання молодий вчитель повернувся у рідне село, проте роботи за фахом не було. На посаду вчителя Григорія Івановича прилаштував місцевий польський ксьондз, який прихильно ставився до українців. У школі він викладав українську мову і літературу, а ще – математику, польську мову, історію.
Григорій Ковпак згадував, що «за поляків» було набагато легше працювати, ніж за совєтів. Останні використовували педагогів як агітаторів і пропагандистів свого режиму. Після уроків треба було йти на ферми, токи, у поле й переконливо доводити дояркам і трактористам, що «ми живемо добре, а будемо жити ще краще».
У житті Григорія Ковпака були героїчні сторінки. У своїй оселі він переховув воїнів УПА. До лав ОУН Григорій вступив ще за часів Польщі. Підтримував зв’язки з підпіллям та переховув поранених воїнів УПА і за “перших совєтів”, і за “других”. Дружина Софія, також вчителька, знала, чим займається її чоловік, але не заперечувала, хоч на той час у родині було троє діток. У неї завжди напоготові стояв мішок із сухарями і теплим одягом для дітей. Як зізнавався сам Григорій Іванович, він дуже боявся репресій, але не міг стояти осторонь, коли гине людина. Вірив, що від переслідувань енкаведистів його рятувала свята Покрова.
Григорій Ковпак за роки праці на посаді вчителя виховав не одне покоління вдячних учнів. Діти обожнювали його, бо був він для них другом, порадником, батьком. Багато його учнів згадувало, що цей учитель ніколи не карав за незнання і завжди повторював: «Якщо я поставлю «двійку», то чого я нею можу навчити дитину? Учням треба залишати надію, віру в їхні можливості, тоді у них все вийде».
Немає вже з нами Григорія Ковпака – патріота, прекрасного педагога, людини з великої літери. Але живе пам`ять про нього у серцях його учнів, бо посіяв він у їхніх душах «розумне, добре, вічне». З цим і пішли вони у велике життя.
Пам’ятаймо завжди Григорія Івановича! Адже він у ті важкі роки наближав перемогу, незалежність і волю. І цьому присвятив усе своє життя.
Ірина Мадзій