«Її величність, усеосяжна ЛЮБОВ: до рідних і близьких людей, до милої серцю землі, улюбленої справи!» – саме так, відверто зізнаючись напередодні поважного, козацького, мудрого, вагомого і осяйного 60-літнього ювілею, оцінив усі свої здобутки і досягнення Почесний енергетик України, Заслужений енергетик України, Заслужений енергетик СНГ, володар відзнаки Президента України – ювілейної медалі «20 років незалежності України», ордена «За розбудову України» від ВО «Країна», головний інженер Дністровської ГАЕС Анатолій Павлович ЖУК.
Дивлячись за звичкою перед звітуванням компанії на селекторній нараді на засніжені простори перед’ювілейних буднів, що видніються з вікна робочого кабінету, іменинник продовжував зізнаватись, що найголовніша цінність для нього – сім’я, згодом упевнено додавши: «І держава!»
Мимоволі уявивши себе на своїй юначій стежині, Анатолій Павлович щиро дякує Богу за те, що живе і працює в такій чудовій компанії, як ПрАТ «Укргідроенерго», на рідній прабатьківській землі і займається серйозною державною справою. Зокрема з 1 лютого 2008 року – як довіра шанованого й мудрого вчителя і наставника Семена Ізрайлевича Поташника – упродовж 10 років незмінно очолює усі пускові періоди та надважливі випробування на посаді головного інженера, неодмінно відчуваючи та керуючи ритмами гідротурбін на струнах свого залюбленого з дитинства в електроніку та енергетику серця, бо він – не просто свідок становлення гідроенергетики на Дністрі, а й активний учасник усіх історичних процесів. А ще – ювіляр щоразу наголошує, що усі здобутки та досягнення – то виключно завдяки високопрофесійній команді на чолі з директором філії «Дирекція з будівництва Дністровської ГАЕС» Василем Йосиповичем Суботою.
Втішається ювіляр, що волею долі опинився, як то кажуть, у потрібному місці в потрібний час, завдяки мудрій підказці-інтуїції дружини Тетяни Григорівни, маючи після закінчення Вінницького політехнічного інституту за спеціальністю «інженер-конструктор» направлення на тамтешній радіозавод, все ж рушили на любу й дорогу його серцю батьківщину – на найвідомішу на той час будову на Дністрі.
Із упевненістю, що професійний шлях був обраний правильно, сьогодні Анатолій Павлович щасливий тим, що повною мірою відчуває усі найскладніші ритми на пікові будівництва красуні-станції – Дністровської ГАЕС і зауважує, що «агрегати – немов малі діти, яких ми вчимо ходити».
А вже оглядаючись із висоти переможного життєвого рахунку 6:0 на того окриленого мріями юнака, ювіляр із хвилюванням шкодує, бо слід було менше ризикувати в житті і приділяти більше уваги батькам, яких так рано втратив… Та попри все А. П. Жук надзвичайно гордиться своїм татом – Павлом Федоровичем, людиною від Бога і до людей, і до техніки, винахідником-раціоналізатором, володарем трьох авторських свідоцтв на винаходи на рівні тодішньої держави та ордена Дружби народів, а також низькоуклінно дякує за любов та науку матусі Ользі Михайлівні, зоотехніку, вчительці і економісту.
І чи не найщирішими стали ювілейні вітання і чоловічі рукостискання від особливого колеги – начальника цеху технологічної автоматики, захисту і зв’язку Дністровської ГАЕС Ігоря Анатолійовича Жука, здібного нащадка цього роду, який не просто перейняв від старших талант до науки, а має диплом кандидата технічних наук, більше того: власне ноу-хау у співавторстві з батьком та спеціалістами інституту електродинаміки – пристрій, важливий і необхідний для гідроенергетики, про що, відповідно, свідчить патент України.
І ось уже ювілейна весняна днина принесла іще одне особливо важливе визнання від вдячних земляків, зініційоване саме до цієї дати, – звання «Почесний громадянин» рідного села Ломачинці, а також іменну відзнаку – персональний Орден ювіляра – від колективу Дністровської ГАЕС.
Тож многая літа, шановний імениннику! Хай сила прабатьківської землі додає снаги на все нові й нові здобутки і звершення!
Інна ГОНЧАР