Людина з великої літери, про яку чимало написано в різноманітних виданнях, якій присвячують книги і фільми, з ким, зустрівшись уперше, здається, що вже давно знайомі, бо розмова одразу ж легко перетікає у щось надто більше, ніж просто пошана до посади, статусу чи поважних літ; людина, яка вміє приймати з багатьох рішень єдиновірне, яка вислухає і допоможе, поспівчуває і дасть мудру пораду.
Перший енергетик – Герой України, кандидат технічних наук, професор, академік багатьох академій наук, заслужений енергетик України та СНД, Лауреат Державних премій СРСР та України, багаторічний голова Правління та генеральний директор державного підприємства «Укргідроенерго», член колегії та голова Громадської Ради Міністерства палива та енергетики України, президент Всеукраїнських громадських організацій «Асоціація «Укргідроенерго» та «Український комітет з великих гребель», голова правління ВГО «Рада ветеранів праці енергетики України», завідувач сектору енергетики «Української академії наук», «Людина року» за версією Американського біографічного центру США, удостоєний «Нагороди ХХ століття за досягнення» від Міжнародного біографічного центру Кембриджа. Безліч керівних посад і нагород, звитяжних надбань плідної праці протягом усього етапу трудового шляху можна назвати в довгому переліку Семена Ізрайлевича ПОТАШНИКА, який у сонячних обіймах травневої днини зустрічає своє ювілейно-щедре 85-річчя!
Готуючи до друку невеличке вітальне слово імениннику (бо хочеться говорити про нього безкінечно, огортаючись лише приємними враженнями), зрозуміла всю складність розповіді про щось особливе, непересічне, адже стільки всього сказано-переказано, писано-переписано, що важко не повторитись чи хоча б оминути увагою істину – Семен Ізрайлевич таки направду щира, відкрита, добра людина й цю рису характеру поважає та цінує в інших. Можливо, перегукуючись із багатьма авторами схожими на цю статей та відгуків, важко буде уникнути тавтології і тому, що ця людина, ветеран, світило, корифей, титан, патріарх вітчизняної енергетики, настільки пронизує позитивом оточуючих, завдяки чому прагнеш відверто втішатись кожній миті, насолоджуватись радістю вранішньої зорі і по-доброму заздрити його невичерпній енергії та силі духу, бо не кожен зуміє самовіддано, у певній мірі, саможертовно віддавати всього себе улюбленій справі життя без вихідних та лікарняних, без навіть короткочасних заслужених відпусток та фактично за відсутності сну. Тоді, до прикладу, коли розпочався проект будівництва Дністровської ГАЕС, Семен Поташник, у першу чергу, переймався ним як спеціаліст, а вже потім – як майбутній Замовник і голова правління ВАТ «Укргідроенерго». Майже щотижня доводилось відвідувати будову ГЕС-1, котра передувала акумулюючій станції на Дністрі: прокидаючись о п’ятій ранку, долав маршрут з Києва до тоді ще нового міста над Дністром, де з’являлися стіни лишень перших будівель, аби на власні очі цілодобово спостерігати, координувати, високофахово керувати за не простим процесом зведення потужної гідроакумулюючої електростанції, якій написано було стати найбільшою станцією Європи і шостою за масштабами в світі. Пізно вночі втомлений і виснажений повертався додому, у Вишгород, до любої дружини Міри Ізрайлівни та донечки Жанни, а наступного дня знову ні світ, ні зоря – до трудових звершень і намічених цілей. Аналогом було спорудження й Ташлицької ГАЕС та низка інших важливих для України в цілому енергетичних подій, котрі змушували Семена Ізрайлевича працювати, не покладаючи рук, й стовідсотково віддаватись колись невипадково обраному шляху, що закрутивши долю манівцями, все ж таки привів у 1947 році юного золотого медаліста Олевської середньої школи № 1, що на Житомирщині, до Київського політехнічного інституту на електро-технічний факультет. Однак, відчуваючи велику потребу в гуманітарних науках, окрім того ще зі шкільної парти залюблений у скрипку, Семен Поташник відкрився світові разом із тим і як творча особистість, на другому курсі він вступає на заочне відділення юридичного інституту, котре не вдалося закінчити. Гідроенергетика стала для Семена Ізрайлевича єдиною стежиною на все життя, яка розпочалася для випускника КПІ з будови Усть-Кам’яногорської ГЕС у Східноказахстанській області. А далі були Кременчуцька, Київська, Канівська ГЕС і Дніпрогес-2, Канівська, Ташлицька та Дністровська ГАЕС. На початку 1990-их років Семен Поташник керував проектом ГЕС Тхак Мо у далекому В’єтнамі, а в 1996 році, завдяки світовій відомості і його авторитету, за підтримки Світового банку в Україні розпочалась реалізація унікального проекту реабілітації та реконструкції гідроелектростанцій України без зупинки їхньої поточної діяльності. Тому зовсім і не дивно, навіть очікувано, що в 2000 році його включено до «Міжнародного Каталогу Бездоганних Керівників».
Сьогодні «Алея імені Семена Ізрайлевича Поташника» прикрашає набережну у місті Вишгород, де він донині проживає і працює. Семен Ізрайлевич – почесний громадянин міст Вишгород, Канев, Дніпродзержинськ, Світловодськ, Олевськ, Новодністровськ та Сокирянського району Чернівецької області. А будівлі центрального офісу ПАТ «Укргідроенерго» у Вишгороді та приміщення Сокирянської районної лікарні прикрашають меморіальні дошки з іменем Семена Поташника. Саме на Буковині, у Новодністровську знаходиться Дністровська ГАЕС, яка є, по суті, ніжною лебединою піснею для Семена Ізрайлевича, бо саме там у 2009 році він керував введенням у роботу останнього наразі гідроагрегату, котрих загалом на його рахунку більше ста!
Радо згадує Семен Ізрайлевич Поташник безліч приємних сторінок в своїй трудовій діяльності, зокрема одну із найбільш урочистих подій – затоплення котловану Дністровської ГАЕС, коли на будову з візитом приїхала Юлія Тимошенко, розумна й талановита жінка, з допомогою якої тоді вдалося вирішити багато важливих робочих питань. Таких гарних зустрічей, як він зізнається, було чимало і коли його часом хтось запитує, мовляв, чи є такі відомі особистості, з ким не довелося побачитись жодного разу, Семен Ізрайлевич, на хвильку задумавшись, відповідає: «Важко сказати, але, мабуть, нема такої людини, з ким би не стрічався на життєвих шляхах».
Працелюбство, наполегливість, порядність, чесність, прямолінійність, достойність – це все сутність Семена Ізрайлевича Поташника, невід’ємне життєве кредо, запорука успіху й головне – заслужена повага від друзів, колег, знайомих, закордонних партнерів і геть усіх, кому поталанило бодай ненадовго насолодитися спілкуванням із цією непересічною й абсолютно відкритої душі людиною, бо ті штрихи його вдачі, то, швидше за все, не що інше, як хороші гени та виховання батьків – Ізраїля Аркадійовича та Ольги Яківни, про яких Семен Поташник завжди згадує з особливою трепетною синівською любов’ю і якоюсь загадково-чарівною ніжністю.
Особисто мені трапилася нагода познайомитися ближче з Семеном Ізрайлевичем зовсім нещодавно, хоча пам’ятаю його ще зі шкільних років, коли брала участь разом із молодшою сестрою у щорічному фестивалі «Пісенний струм», присвяченому Дню енергетика, котрий проходив у Новодністровську. Пригадується серед когорти інших поважних гостей та членів журі конкурсу доброго й усміхненого чоловіка, який радо втішався кожному виступу дітвори, наче разом із нами всіма по-справжньому хвилювався, переймався, проживав кожну хвилину чи то невеликої слави, чи невдач і поразок. А яким щастям світилися його і наші очі, коли Семен Ізрайлевич Поташник вручав нагороди та пам’ятні призи, свідком чого стала вервечка збережених фото з незабутнього вечора! Ту мить неможливо описати, підбираючи навіть найкращі слова, бо в його погляді завжди присутня безмежна любов, що здатна акумулюватися у потужну невичерпну енергію добрих справ, зіркових звершень і надзвичайно об’ємного вкладу в розвиток української державності та процесу гідроенергетики всесвітнього масштабу загалом!
Тож, шановний Семене Ізрайлевичу, нехай Ваша яскрава зоря ще довго осяває путь новими реалізованими мріями і щасливими подіями у Вашому житті!
Щиро від імені колективу Консорціуму НВО «Укргідроенергобуд» –
Інна РУСНАК.
Фото – Володимира ЖУКА.