На початку цього року відбулася прем’єра фільму “Між Бугом і Богом”, головний герой якого поет Ігор Павлюк. Фільм демонструється на різних каналах. Створена також англомовна версія цього фільму. А оце недавно з’явився ще один фільм “Голос”, де про Ігоря Павлюка говорять молоді українські митці та очільники НСПУ. Зараз також готується англомовна версія цього фільму. Пропонуємо Вам розшифровку голосів “Голосу” українською та англійською мовами.
Володимир Даниленко – письменник, літературознавець
Що можна сказати про Ігоря Павлюка? Я би сказав, що його поезія продовжує традиційну українську поезію: вона силаботонічна, тобто він пише так, як завжди писали українці, але надзвичайно спресована, надзвичайно динамічна. Вона вибухова. Ігор Павлюк є сам науковець, він доктор соціальних комунікацій, він викладає журналістику, людина надзвичайно динамічна. Він комунікабельний, постійно катається між Києвом і Львовом, Львовом і європейськими столицями, тобто безконечно перебуває в русі, тому його поезія – це голос доби.
Леся Мудрак, поет, літературознавець
Скажу вам чесно і відверто: раніше я захоплювалася саме любовною лірикою Ігоря Павлюка. Я знаходила в цій ліриці надзвичайно глибокі стихії, надзвичайно глибокі якісь образи, поєднання язичництва і християнства, поєднання, скажімо, якихось зовсім непоєднаних речей і плюс таку дуже високу і глибоку енергетику. Недарма книжка «Стихія» завоювала на той час, років 13-14 тому, прихильність майже усієї України. І, відповідно, з’явилися еталони Ігоря Павлюка, з’явилися люди, які пробували наслідувати його поезію. І це були переважно дівчата. І я пам’ятаю дуже цікаві моменти, що десь у 2006 чи 2007 роках в Ігоря Павлюка з’явилася така своєрідна поетична школа, де студенти з Острозької академії писали так, що можна було прочитати в їхній творчості зрештою Павлюка. От якісь використання притаманних суто поезії Павлюка слів, наприклад, крилаті, мужові, кровні, і ще щось… і це було дуже цікаво.
Володимир Даниленко
Ігор Павлюк розпочав свою творчість у 90-ті роки, причому я сказав би, що на хвилі 90-х він не був найпомітнішим поетом, він якось так вискочив, як зірка поезії значно пізніше. Я думаю, це пов’язано насамперед із Шевченківською премією, народною премією, адже він не став лауреатом Шевченківської премії, але за відгуками читачів, за кількістю позитивних відгуків він став лауреатом Народної Шевченківської премії.
Петро Засенко, поет, голова приймальної комісії НСПУ
Ігор Павлюк на сьогодні вписався в історію української літератури, зокрема поезії, як втор багатьох книг, віршованих патріотичних, і саме для загалу він своєю творчістю визначається тим, що має свій, неповторний поетичний голос. А він, цей голос, базується і на знанні історії нашої, української, і на знанні мистецтва, і все це на сьогодні він вміє так риторично подати творчість, як поет… Цей його поетичний клуб є на сьогодні співзвучний нашому часові. Він – поет імпульсу, поет, який наснажує свій рядок і свою метафору такими тривожними, такими якимись образами, які не залишають читача бути байдужими до його творчості.
Михайло Сидоржевський, голова Національної спілки письменників України
У творчості Ігоря Павлюка відчутні мотиви російського поета, можу зауважити і сказати, минулого століття, відомого російського поета Сергія Єсєніна. Ігор Павлюк, можливо, починав свідомо, копіюючи в чомусь, але потім він, звичайно, відійшов, хоча помітні впливи залишаються досі, але це суто український поет, суто національний поет, який виріс на українському національному ґрунті. А прийоми чи методи, які він, можливо, використовує досі з того ж таки Єсєніна, – це його право, але ні в якому разі це не є запозичення. Це абсолютно оригінальний поет, самобутній поет, цікавий поет, один із яскравих поетів. Власне, його можна віднести до традиціоналістів (він один із помітних у цьому напрямку представників, але нетипових). Тобто він інший, ніж, скажімо, той же Борис Олійник, чи Дмитро Іванов, чи Михайло Шевченко… чимось вони схожі, але він інший за стилем, і помітно вирізняється і вирізняється… Щодо мотивів, які домінують у його творчості, це знову ж таки громадянські мотиви, це освоєння свідомості покоління, якому довелося жити в переломний драматичний період нашої історії, тобто власне сьогодення, те, що відбувається, що відбулося з нами усіма, впродовж останніх пізніх радянських часів, і років уже незалежності, те, що відбувається у суспільної свідомості, те, що відбувається зі суспільством, Ігор Павлюк намагається подати це поетичним словом, і, як на мене, це йому вдається…
Олександр Гордон – поет, перекладач, літературознавець
Ігор Павлюк – це окремішнє явище в сучасній українській літературі, і, напевно, все-таки найбільше у львівській поезії, оскільки він там стартував. Хоча він сам волинянин , і я колись його в антолігії «Позадесятники-2» назвав останнім волинським романтиком. Власне, він – окремішнє явище, тому що в нього збереглися в творчості не тільки сучасні манери і тенденції, а, власне, цей волинський романтизм, який, очевидно, бере ще джерела з Лесі Українки, і взагалі зі світового романтизму. І власне, оце цікаве поєднання цього романтизму з такою певною розхристаністю, скажімо так, і майже містичністю впливів Сергія Єсєніна, якого він дуже любить, з поєднанням сучасних модерних тенденцій… Оце, напевно, найцікавіше у творчості Ігоря Павлюка..
Дмитро Дроздовський – письменник, літературознавець, головний редактор журналу «Всесвіт»
Він живе якоюсь… живе чудом, і хоче, щоби це чудо, позитивне світло, яке об’єднує людей, воно відлунювало в поезії, тому поезія справді об’єднує, вона є абсолютно європейською, вона, безперечно, містить у собі якісь коди Єсєніна. Ігор Павлюк виростає з Єсєніна… Щось є від Байрона, навіть і в самому життєтексті, і в життєвому шляху Ігоря, є якийсь такий дух Байронівський. Цей Байронівський герой живе в його єстві. Але Ігор Павлюк – це є Ігор Павлюк. Він став собою, він знайшов себе в українській літературі, він здобув свою свободу і свою незалежність. І живе в координатах цієї незалежності, на яку заслуговує, тим болем, який йому випало пройти. Ігоря підтримують, він відкритий до світу і світ тягнеться до нього. Але в умовах війни, в умовах відвертої агресії, це дуже не просто. А саме на цей час, за іронією долі, на Ігоря випав цей шанс стати обличчям сучасної поезії для світу. Принаймні, для цього є реальні передумови, і ті зустрічі, які відбувалися протягом останнього року від Лахора до Нью-Йорка… Вони показують, засвідчують те, що Ігор – це дуже цікавий голос в українській літературі, поет-миротворець, людина-філософ, якій ще також треба вчитися. І коли людині цікаво жити, коли вона щось відкриває для себе, тоді їй хочеться жити далі, творити щось, тоді просто цікаво. Ігореві цікаво жити, цікаво відкривати себе, цікаво відкривати світ. Він дуже любить Україну, дуже любить українське слово, дуже любить українську поезію, і він є тим, хто справді продовжує добру традицію модерної української літератури, зокрема поезії.
Дмитро Чистяк – поет, перекладач, літературознавець
Я ліпше запізнався із поезією Ігоря Павлюка, і звернув увагу на те, що вона справді лежить у майнстрімі сучасної європейської тенденції поезії. Тому що, як слушно зауважив Дмитро Дроздовський у передмові до англійського видання книжки-перекладу Ігоря Павлюка, ця поетика пов’язана із зміною парадигми в сучасній літературі Європи, перехід від космодерніського до метамодерніського світовідчуття і поетичної експресії. Можна говорити, що ми тут відчуваємо повернення оцього модерністичного централізму на емоційному началі, а не на ось цій розумовій грі, яка була домінантою для… (11.36), і це дуже знаково, тому що взагалі цю тенденцію я відчуваю і в молодій українській поезії, і це знаково ще в тому плані, що така поетика, вона постає справді поезією, яка відповідає на сутнісні питання, які стоять перед нами, перед читачами, перед поетами, перед літературознавцями, тому що вона нас спрямовує в бік того начала, яке ще в давній літературі можна було означити як пошук сакральний.
Леся Мудрак, поет, літературознавець
Взагалі, для мене Ігор Павлюк – це постать дуже унікальна в сучасному літературному процесі. Тому що насправді від глибоких традицій, знову ж таки російської поезії, світової лірики, він знайшов свій справді голос, який вибивається із, скажімо, традиційних поетичних, притаманних суто українській патріотичній громадянській ліриці, мотивів. Ігор Павлюк у своїй творчості завжди намагається бути поза якимсь літературним процесом, або над процесом, але все одно він лишається такою дуже вразливою дитиною, і це є добре, тому що для мене поет, який навіть до 70-ти, до 80-ти років лишається дитиною, – він лишається справжнім поетом. Тому що саме оця дитинність, саме оце бачення душі речей, оце є справді глибиною справжньої поезії. І тому саме такі часом вбивчі метафори в поезії Ігоря Павлюка, вражають, вони захоплюють, і невипадково оця людина, вона дуже популярна за кордоном. Тому що наша українська поезія – надзвичайно популярна за кордоном. І хто би що не говорив, що в нас немає достойних перекладачів, чи немає достойних авторів, – це неправда. Тому що наша українська поезія на світовому рівні, на світовій арені – дуже потужна. І от поезія Ігоря Павлюка в контексті світової поезії теж не загубиться. Вона, навпаки, наповнить світову поезію, скажімо, якоюсь новою, суто такою національною, гарною прозою і енергетикою.
Олесь Гордон
Він, так би мовити, об’їздив нашу земну кулю зі Львова на Схід і зі Львова на Захід. Фактично він був на Каліфорнійському узбережжі і майже дійшов до Далекого Сходу. Він там будував військову дорогу. Тому ця сферичність навіть у житті, оця сферичність десь відзначається в його літературі… що він часом намагається охопити те неохопне, і це добре. Він намагається поєднати різні тенденції, різні школи у своєму стилі. Але цей стиль залишається все одно Павлюківським. Він відрізняється від поетичного світу сучасних українських поетів. Вже як на сьогодні зрілий майстер і, власне, його творчість – це передовсім як ліричний струмінь – один з найцікавіших у сучасній українській поезії. В нього є і епічні мотиви, він пише багато драм, і прозу. Але, власне, я вважаю, найцікавіше в ньому на сьогодні (ну, можливо, нащадки подивляться різнобічно на його творчість) – ліричний струмінь його поезії.
Дмитро Дроздовський
Сьогодні виходять нові книжки. Буде франкомовний переклад, франкомовна книжка виходитиме незабаром у Парижі. Знову готується великий тур США, де Ігор має проїхати всі штати, зустрітися з різними людьми. Він тісно співпрацює з Мо Яном, дуже цікавим китайським письменником. Його «Червоний гаолянь» вийшов у форматі окремої книжки в українському перекладі Надії Кірносової. Це людина, яку прийняв світ, в якій світ бачить Україну. Навіть розмови про зустрічі Ігоря Павлюка з Далай Ламою, або з іншими нобелівськими лауреатами… як Дерек Волкот – чудовий поет, який живе далеко від нас, на острові. Але, тим не менше, він також відчув поезію Ігоря Павлюка, якусь суголосність і спорідненість. Я думаю, що сьогодні якийсь є момент, коли життя підготувало щось Ігорю дуже цікаве, дуже випробувальне, дуже змістовне, він має пройти в собі, можливо, якісь ще зміни, або вийти на дивовижний і недосяжний для більшості олімп… Хоча він готовий до будь-якого рішення, до будь-якої ситуації в житті, він не женеться за преміями…
Дмитро Чистяк
Ми можемо не погоджуватися, а поезія при початках своїх виконувала функцію викликання об’явлення божества, і завдяки своїй потужній аналогічній природі можна сказати, що поезія водночас завдяки своїй семантичній дуже великій потужності в якомусь моменті один образ перевершує інший завдяки своїй багатоплановості, і різні структури буття, які у повсякденності непоєднувані, силою поетичної фантазії і глибокого медитативного чування у момент розкриваються. І це, звичайно, на мій погляд, сутнісна, екзистенційна потужність поетичного слова. І поетика Ігоря Павлюка саме і перейнята цим пошуком. Тому, власне, в нього ми бачимо ось це зацікавлення глибинними пластами української етнокультури. Він відтворює авторський міф духовного обширу в окремо взятій реальній образній концептосфері Полісся, і цей його авторський міф постає очищенням від оцього повсякденного нашого прозаїзму, очищеною структурою в ідеальній Україні, яка не постає ідеалізованою, а вона постає саме в духовному плані ідеальною, вона постає пам’яттю, яка оприявнюється через поетичне слово, вона постає отим сакральним началом, яке пробивається в сучасне через обшир історичної перспективи.
Дмитро Дроздовський
Його поетичне слово адекватне його життю, його життєвій позиції. Він ніколи не лукавить, він справді намагається примирити всіх, і він у Лондоні казав про те, що «так, я люблю російську культуру, але Росія сьогодні – це великий ведмідь, який може знищити свого сусіда. І любов до культури співвідноситься з абсолютно адекватним розумінням сучасної геополітичної Росії як особливого утворення, яке прагне відновити неоімперію, колонізуючи своїх сусідів». І тому Ігор Павлюк – це не просто поет, це аналітик нашого розхристаного часу, це мудрець, це філософ, який вчиться, який не вважає, що він уже пізнав істину, а який намагається оточити себе дуже порядними, світлими людьми, від яких він вчиться, він відкритий до світу, він захоплюється світом. Йому в Америці казав Роланд – представник Мо Яня – Нобелівського лауреата з літератури (ми мешкали тоді біля океану, на Флориді). І Ігор був зачудований океаном, ми вирішили піти поплавати… казали, що це неможливо, бо там акули… це все може закінчитися не так оптимістично. Але Ігор сказав, що на все своя воля, і якщо я тут сьогодні, то я хочу зустрітися з цією невідомістю. І він готовий робити якісь речі прагматичні, божевільні, безглузді. Але він тим живе…
Дмитро Чистяк
І саме в цьому, на мій погляд, дуже потужна енергетика поетики Ігоря Павлюка. Те, що його римування здебільшого традиційне, лише підкреслює це моє спостереження, тому що і в античних текстах фонічна складова була надзвичайно важливою, і тому що магія поетичного слова лежить також у фоніці, і фоніка Ігоря Павлюка, яка є дуже багатою (це не лише там кінцеві рими, прийняті в поетиці, а там є внутрішня структура рими). І це також пов’язано для мене з античними текстами, в яких завдяки анеграматизму, викликанню божества витворювалася зокрема через таку надзвичайно багату фонічну оркестрофу вірша. Тому, підсумовуючи, мушу сказати, що для мене Ігор Павлюк постає одним із найцікавіших сучасних українських поетом, саме своєю вкоріненістю у глибинні пласти нашої культури. І водночас ця глибинна вкоріненість у пласти нашої культури постає релевантною і для найновіших пошуків у сучасній західній поезії. Тому сподіваюся, що його творчість, приміром, буде цікава і франкомовному читачу. Адже я перекладав його твори , «Антологію української поезії», яка виходила в Парижі. І сподіваюся, що в цьому напрямі ми будемо працювати і надалі.
Володимир Даниленко – письменник, літературознавець
Відверто кажучи, для мене залишається загадкою, як перекладають поезії Ігоря Павлюка. Це силаботонічна поезія, яка перекладається за верлібрами. Тобто що залишається при перекладі силаботонічної поезії? Від неї залишаються тільки думки, але втрачаються мелодика, музика, навіть динаміка. Тому ми з Павлюком якось спілкувалися. Він розповідав, як часто його перекладають сьогодні за кордоном, але перекладають саме вільний вірш. Якщо говорити про те, які провідні мотиви у творчості Ігоря Павлюка, я би сказав, що його поезія тяжіє до традицій, які були в Миколи Вінграновського, Миколи Зерова, тобто це між традиційною й інтелектуальною поезіями. Він пише те, про що пишуть більшість українських поетів, просто в нього інший голос, і цей голос варто запам’ятати.
VOICE. Film about Ihor Pavlyuk
Volodymyr Danylenko, writer, literary critic
What about Ihor Pavlyuk? I would say that his poetry continues traditional Ukrainian one, it is sylabotonic, he writes the way Ukrainian people always did, but the poetry is highly compressed and extremely dynamic. It is explosive. Ihor Pavlyuk is a scholar himself, he is a Doctor of Social Communication, teaches journalism, and is an extremely dynamic person. He is sociable, always travelling between Kyiv and Lviv, Lviv and European capitals, endlessly being in motion, so does his poetry.
Lesya Mudrak, poet, literary critic
I will tell you honestly and frankly, I used to be fond of particularly Ihor Pavlyuk’s love lyrics. In this lyric I found extremely deep elements, deep images, a combination of paganism and Christianity, the combination of, say, some quite incompatible things and very high and profound energy. No wonder the book “Стихія” thirteen-fourteen years ago, won the commitment of almost all Ukraine. Accordingly, people who tried to follow his poetry appeared, mostly girls. I remember very interesting moments that somewhere in 2006 or 2007 Ihor Pavlyuk had such a kind of poetic school, where students of Ostroh Academy wrote in such way that you could eventually read Pavlyuk in their works. Here are some typical words used in Pavlyuk’s poetry, for example, winged, manly, bloody, and something else and it was very interesting.
Volodymyr Danylenko
Ihor Pavlyuk started his work in the ninetieth, and I would say that in the wake of the 90’s he was not one of the most prominent poets, he somehow appeared as a star of poetry much later. I think this is primarily due to the People’s Shevchenko National Prize, because he did not become Shevchenko National Prize laureate, but due to the responses, the number of positive reviews he won the People’s Shevchenko Prize.
Peter Zasenko, poet and chairman of the selection committee of the National Union of Writers of Ukraine
Today Ihor Pavlyuk fitted into the history of Ukrainian literature, especially poetry, as an author of many patriotic books, and his creativity is determined by its own unique poetic voice. This voice is based on the knowledge of Ukrainian history and art, and all these he can show in rhetorical creativity of a poet. His poetic club goes in tune with our time. He is poet of impulse, poet who inspires his line and his metaphor with such an anxiety, such images that leave the reader to be interested in his work.
Mykhailo Sydorzhevskyy, chairman of the National Union of Writers of Ukraine
Tangible motives of the famous Russian poet of the last century Sergei Esenin, could be felt in works of Ihor Pavlyuk. He possibly started deliberately copying something, but then of course he stopped, although the effects are still visible, but he is purely Ukrainian poet, purely national poet who grew up in the Ukrainian national soil. The techniques or methods that he might be still using from the very Esenin, is for him to decide, but in any case these are not borrowings. This is a completely original poet, interesting poet, one of the brightest poets. Actually, he can be attributed to the traditionalists (he is one of notable representatives in this direction, but not typical). That is, he is different than, say, the same Borys Oliynyk, or Dmytro Ivanov or Mykhailo Shevchenko. In something they are alike, but it is different style and markedly distinguished features. As to the motives that dominate his work, these are again Civil reasons, the development of generation awareness that lived at the crucial dramatic period of our history, present times, things that happened to us all in recent late Soviet times and years of independence, what is happening in public consciousness, what is happening with society. Ihor Pavlyuk tries to show all these topics in a poetic word, and, in my opinion, he is successful.
Oles Gordon, poet, translator, literary critic
Ihor Pavlyuk is a separate phenomenon in modern Ukrainian literature, and probably in Lviv poetry since he has started writing in this city. Although he is from Volyn, and once in anthology “Pozadesyatnyky-2” I called him last romantic from Volyn.
In fact, he is separate phenomenon, since he has not only modern manners and trends in his creativity, but Volyn romanticism, which, obviously, was a source of inspiration for Lesya Ukrainka, and the world romanticism as well. And in fact, this is an interesting combination of romanticism with some almost mystical influences of Esenin, whom he likes, with a combination of contemporary modern trends. This is probably the most interesting fact in the works of Ihor Pavlyuk.
Dmytro Drozdovsky, writer, literary critic, editor of the magazine «Universe» («Всесвіт»)
He lives by miracle, and wants that this miracle, positive light that brings people together to be echoed in his poetry, because poetry is truly uniting, it is quite European, it certainly contains some codes of Esenin. Ihor Pavlyuk grows out of Esenin. There is something of Byron, even in life text and the life path of Ihor there is a spirit of Byron. This Byron hero lives in his nature. But Ihor Pavlyuk this is Ihor Pavlyuk. He became himself, he found himself in Ukrainian literature, gained his freedom and independence and lives within the coordinates of independence that he deserves, within the pain that he has to go through. Ihor has support, he is open to the world and the world reaches to him. But at war, in terms of outright aggression, it is not easy. Namely, at this time, ironically, Ihor got the chance to become the face of modern world poetry. At least, there are real prerequisites, and the meetings that took place during the last year starting from Lahor in Pakistan and continuing in New York, they show, certify that Ihor is very interesting voice in Ukrainian literature, poet and peacemaker, a man-philosopher, who still has to study. When a person is happy to live, when he discovers something, then he wants to live, to do something, then he is just curious. Ihor finds it interesting to live, to reveal himself, he is curious to discover the world. He is very fond of Ukraine, Ukrainian word, loves Ukrainian poetry, and he is the one who really continues the good tradition of modern Ukrainian literature, particularly poetry.
Dmytro Chystyak , poet, translator, literary critic
I am acquainted with the poetry of Ihor Pavlyuk and paid attention to the fact that it really belongs to the contemporary European trends of poetry. Because, as Dmytro Drozdovsky rightly observed in the preface to the English edition of the Ihor Pavlyuk’s book, this poetics is related to the change of paradigm in modern literature of Europe, the transition from postmodern to metamodern attitude and poetic expression. We can say that here we feel the return of fellow modernistic centralism with emotional beginning, but not with this mental game and it is very symbolic because in general I feel this trend in young Ukrainian poetry, and it is symbolic in the sense that such a poetics, appears indeed to be poetry that answers the essential questions facing us, the readers, the poet, literary critics, because it is aiming towards that principle, which in ancient literature was defined as the search for the sacred.
Lesya Mudrak, poet, literary critic
Actually, for me, Ihor Pavlyuk is a very unique figure in modern literature. Because in deep traditions of Russian poetry, world poetry, he found his true voice that stands out from, say, traditional poetry inherent to purely Ukrainian patriotic civic lyric motifs. Ihor Pavlyuk in his works always tries to be out of some literary process, but still he remains very vulnerable child, and this is good because a poet who even until his 70 or 80 years is still a child, remains a true poet. Exactly this childhood behaviour, this vision of the soul of things, this is really true depth of the poetry. And because these are sometimes killing metaphors in poetry of Ihor Pavlyuk, they are impressive, and not accidentally this man is very popular abroad. Our Ukrainian poetry is extremely popular abroad. And who would say that we have no worthy translators or worthy writers, it is not true. Ukrainian poetry is powerful at the global level and on the world stage. And poetry of Ihor Pavlyuk in the context of world poetry is not lost. On the contrary, it will fill poetry of the world with some new, purely national good prose and energy.
Oles Gordon
It is, so to speak, he travelled our globe from Lviv to East. In fact he was on the Californian coast and almost reached the Far East. He has built a military road there. Therefore this global feeling is felt in his life, this feeling is present in his literature, sometimes he tries to cover everything that could not be covered, which is good. He attempts to combine different tendencies, various schools in its style. But this style is still of Pavlyuk. It differs from the poetic world of modern Ukrainian poets. Already a mature artist today and, indeed, his works are like a lyrical stream, one of the most interesting in contemporary Ukrainian poetry. He also has epic motives in his creativity, writes many dramas and prose. But, in fact, I find lyrical stream of his poetry the most interesting up to date (well, perhaps descendants will look differently on his works).
Dmytro Drozdovsky
Today there are new books coming; French book will be edited soon in Paris. Again, the big tour across US is being prepared where he has to visit all the states, meet different people. He works closely with Mo Yan, very interesting Chinese writer. His book “Red Sorghum” was translated into Ukrainian by Nadiya Kirnosova. This is the man that represents Ukraine as the world wants to see it. There was even a conversation about Ihor Pavlyuk meeting with the Dalai Lama, or with other Nobel laureates such as Derek Walcott, a great poet who lives far away from us on the island of Trinidad and Tobago. But, nevertheless, he also felt in the poetry of Ihor Pavlyuk some kinship. I think that today is the moment when life has prepared something very interesting, some trials, something very meaningful, he has to undergo, possibly to have more changes, or enter wonderful and unattainable for most of us Olympus… Although he is ready for any decision, to any situation in life, he is not chasing prizes…
Dmytro Chystyak
We can disagree, but at the beginning poetry had a function of deity invocation, and thanks to its powerful analytical nature, it’s very large semantic capacity at some point one image is superior to another image and structures that are not connected in everyday life, are disclosed in one moment with the power of poetic imagination and a deep meditative vigil. Here in my view, lies essential, existential power of the poetic word. And poetics of Ihor Pavlyuk is aiming at this. So, actually, we see deep interest in the Ukrainian ethnic culture. It reflects the author’s myth of spiritual expanse in one real figurative conceptual world of Polyssia, and that this author’s myth appears as a purification of everyday life, refined structure in perfect Ukraine, which is not idealized, but it appears spiritually perfect, it appears as a memory that is cleaned through the poetic word, it appears as a sacred principle that is making its way to the modern through the historical perspective.
Dmytro Drozdovsky
His poetic word is adequate to his life, his stance. He is never sly, wants to reconcile everybody. Once he said in London that “yes, I love Russian culture, but Russia today is a big bear that can destroy its neighbor. Love to culture correlates with absolutely adequate understanding of the current geopolitical Russia as special unit that seeks to restore the neo-empire, colonizing its neighbors. So Ihor Pavlyuk is not just a poet, he is an analyst of our unbuttoned time, he is wise, a philosopher who learns, who does not believe that he knows the truth already, and who tries to surround himself with very decent, bright people from whom he learns he is open to the world, enjoys world. When we were in America, Ronald, the representative of Mo Yan, The Nobel Prize winner in Literature (we lived near the ocean in Florida), told him that it is impossible to swim in the ocean because there are sharks and it might end up not so optimistic. Ihor said that it was his own will and he wants to meet with this uncertainty. He is ready to make some pragmatic crazy, absurd things. But he lives in such way…
Dmytro Chystyak
And in this, in my view lies a very powerful energy of Ihor Pavlyuk’s poetics. The fact that his rhyme is mostly traditional, only emphasizes my observation, because in ancient texts phonic component was very important, and because the magic of poetic is also hidden in phonics, and phonics of Ihor Pavlyuk, which is very rich (not only are there end-rhyme adopted in poetics, but the internal structure of rhymes as well). And it is also connected for me with the ancient texts that through antigrammatic, invocation of the deity were created particular through this extremely rich phonetic orchestra of the verse. So, summing up, I must say that for me, Ihor Pavlyuk is one of the most interesting Ukrainian modern poets, because of his rootedness in the deepest layers of our culture. At the same time, this deep rootedness in our culture is also relevant for the latest research in modern Western poetry. Therefore, I hope that his work will be interesting for French-speaking reader. Because I translated his works, and “Anthology of Ukrainian poetry”, published in Paris. I hope that in this direction we will work in the future.
Volodymyr Danylenko, writer, literary critic
Frankly, it remains a mystery for me how is Ihor Pavlyuk’s poetry translated. This sylabotonic poetry is translated by free verse. So what remains from sylabotonic poetry after translation? Just a thought remains from it, but melody, music, even the dynamics are lost. Once I had a conversation with Pavlyuk. He told how often his poetry is translated abroad but translated in free verse. Speaking of what leading motives are present in the works of Ihor Pavlyuk, I would say that his poetry tends to traditions of Mykola Vingranovsky, Mykola Zerov, they are between the traditional and intellectual poetry. He writes what most of Ukrainian poets write, just in another voice, and that voice should be remembered.
Ігор Павлюк – портрет роботи відомого польського поета і художника
Збігнєва Кресоватого.