Чортківська районна лікарня у всі часи свого існування славилася багатьма своїми лікарями. Одним із тих, хто творить нинішню славу чортківських ескулапів, – завідуючий неврологічним відділенням ЦКРЛ (селище Заводське), районний невропатолог Степан Стефанович Стефанчук.
Стапан Стефанчук любить свою професію, він вважає, що любов до своєї роботи має бути в кожної людини. Не має значення хто ти — перукар, водій чи педагог. Якщо ти любиш свою справу — тобі немає ціни.
Пан Степан – талановитий невропатолог, лікар від Бога. Цей вираз найточніше характеризує його як спеціаліста у цій непростій галузі медицини. – Добре розбирається в своїй справі, має неабиякі теоретичні знання та практичні навички, постійно працює над своїм професійним рівнем, – так розповідають про свого колегу лікарі, медперсонал райлікарні.
Хворий бачить у ньому справжнього лікаря, а лікар тоді тільки лікар, коли знає хворобу і вірить, що її переможе. Він вселяє хворому віру в одужання, віддаровує тепло своєї душі і ласку.
Степан Стефанович подумки повертається у світлосяйний світ свого дитинства: “Як був малим, то помітив, що коли з лікарні хтось повертається додому видужавши — день обов’язково зрів поміж світами сонячний: ні хмаринки, ні дощинки. І так мені хотілося, щоб того сонця було незмірно багато”.
От що сказала жителька одного із сіл нашого району: “Людську вдячність важко передати словами — вона передається серцем. Я хотіла б цілувати руки, які повернули вже здавалося з небуття, з потойбіччя світу мою маму, лікували батька, а тепер поставили на ноги і мене. Він — Людина серед людей”. Дай, Боже, йому здоров’я і сили допомагати людям».
Народився Степан Стефанчук в Чортківі – в сім’ї, де про медицину знали не тільки з розмов. Батько – Стефан Іванович – лікар-невропатолог, мати – Марія Іванівна – вчитель біології в ЗОШ № 6, старший брат і стрий (рідний брат батька) – лікарі в м. Хмельницькому. Коли після закінчення 11-го класу настав час визначатись з подальшим навчанням, то особисто для нього це питання було давно вирішене, закрите. До речі, герой нашої оповідки закінчив школу зі срібною медаллю. Успішно склавши іспити до Тернопільського медінституту, розпочинає навчання, після закінчення якого отримує диплом лікаря-невропатолога. А пройшовши інтернатуру в Тернополі повертається у Чортків. Тут він на практиці застосовує теоретичні знання, лікуючи пацієнтів. Ольга Романівна – дружина Степана Стефанчука разом з чоловіком закінчила Тернопілький медичний вуз. Нині вона – викладач терапевтичних дисциплін Чортківського державного медичного коледжу. Ольга Романівна (це тільки для найрідніших вона Оля) прекрасний лікар і мудра людина. Вона розуміє свого чоловіка як ніхто. Молоде подружжя виховує двох дітей: син Степан навчається у десятому класі, дочка Олеся у шостому ЗОШ № 7 – в школі, яку закінчував свого часу і їх батько.
П’ять років, починаючи з 1997 року, Степан Стефанович працював лікарем-неврологом у дитячій консультації, відтак – лікарем-ординатором в неврологічному відділенні у лікарні в селищі Заводському – філіалі Чортківської ЦКРЛ, з січня 2009 року він обіймає посаду завідуючого цього ж відділу і є районним невропатологом.
Авторитет Степан Стефанчук серед своїх колег, однодумців, хворих має беззаперечний. Він здобув його завдяки особистим професійним якостям та лікарському досвіду. Зберігаючи вірність клятві Гіппократа, Степан Стефанович робить почесну та благородну справу – повертає людям здоров’я. А це так важливо у наш час. Проте про свою повсякденну роботу він говорить скромно і стримано, але поспілкувавшись із багатьма людьми, котрі знають його, зрозумів: це один із найкращих невропатологів району, що працюють в райлікарнях області.
Степан Стефанчук – патріот свого міста. Його як лікаря, насамперед, хвилює низька якість питної води у нашому райцентрі, погані дороги, катастрофічний стан справ на Чортківському сміттєзвалищі, високий рівень загазованості. Вже давно потрібно було збудувати завод по переробці сміття, – резюмує лікар, – вулиці міста у спекотні дні мали би поливатися водою, але доволі тривалий час ми не бачили жодної поливальної машини. Залишається дуже багато проблемних питань, які потребують негайного вирішення. Зрозуміло, що при такому фінансуванні наші бажання залишаться лише декларацією про наміри.
Сьогодні великий брак коштів відчуває і медицина: потрібне сучасне медичне обладнання, карети швидкої допомоги, ліки, харчування. Нашому відділу, наприклад, вкрай потрібний компютерний томограф, але, мубуть, це перспектива не одного дня.
А ще Степан Стефанович любить багато читати, добре орієнтується у сучасній українській літературі, класиці. Маючи вільну хвилину, йде на риболовлю, любить грати у футбол, збирати гриби, цікавиться політикою. Коло інтересів лікаря є дуже широким. Він – справжній інтелегент, не по паспорту, диплому чи займаній посаді, а по духу, внутрішній напрузі серця, світла своєї душі. Це його друге життя. Життя поза лікарнею – взірцеве для багатьох наших краян.
Володимир Погорецький