Зараз, мабуть, чверть країни волонтерить активно (тобто, відправляє/ відвозить хіба що не на «нуль» необхідні нашим захисникам речі), а інші – надсилають кошти, плетуть шкарпетки, светри, маскувальні сітки, роблять свічки, готують сухі борщі. Ой, та багато чого роблять!
Нещодавно на сторінці ФБ знаної PR-менеджерки, журналістки, письменниці, громадської діячки і волонтерки Тетяни Череп-Пероганич з’явився допис наступного плану: «Рухаємося в напрямку 6 тонн #столичнібатончики #длязсу. І радіємо цьому безмірно. Бо чим більшою буде ця цифра, тим більше військових отримає справді якісний, енергетичний продукт».
Звичайно, залишити без уваги такий допис я не змогла. От і вирішила звернутись до волонтерки за роз’ясненнями. Відволікати Тетяну, попри особисте знайомство, щоб задовольнити тільки своє зацікавлення, мені було незручно (бо ж і відпочивати колись людині треба!), а тут до мене звернувся голова Дніпропетровської обласної організації НСПУ Фідель Сухоніс із пропозицією розказати про діяльність жінки-українки, яка зробила значний внесок у підтримку наших військових/сама стала на захист Вітчизни. І одразу я зрозуміла, про кого хочу написати. Це – Тетяна Череп-Пероганич!
Ставлюсь до неї з величезною повагою та вдячністю. Не розгубилась, не втекла за кордон (а могла ж, бо син маленький, треба дитину рятувати!) – одразу приєдналась до гурту волонтерів, а потім саме під її головуванням і закипіла робота з підтримки фізичних сил наших героїв.
А втім, про що я? Про це ви можете дізнатись із нашої розмови.
– Тетяно, то скільки ти готуєш енергетичні батончики? Вже майже 3 роки?
– Батончики я почала робити в Сколе, приєднавшись до місцевих волонтерів в перші дні березня 2022 року. На Львівщині ми були два місяці від початку повномасштабного вторгнення. А потім повернулася додому й продовжила виготовляти їх тут. Спочатку ми це робили в квартирі Костянтина та Ольги Шевчуків, з якими познайомилися на волонтерській «кухні» далеко від дому, а потім продовжила в себе вдома. Інколи, жартуючи, я кажу Олі (ідея з батончиками була її): «Де ти взялася зі своєю ідеєю?!». Бо ж вони, ці батончики, й досі з нами. Але ми вже, чесно, й не уявляємо як би то було, щоб їх не було. Єдине, що в Сколе, то #сколівськібатончики, дівчата їх місцеві там й досі теж виготовляють, а наші стали «столичними» – #столичнібатончики #длязсу.
– А рецепт звідки? До речі, які інгредієнти використовуєш?
– Рецепт, як я вже говорила, привезла зі Сколе. Але, звісно ж, за такий довгий час, що робимо, вже деякі з інгредієнтів замінили, дещо вдосконалили, дослухаючись до побажань військових. До складу наших батончиків входить: інжир, курага, чорнослив, ізюм, журавлина, фініки, цукати, цитрусові, шоколад, мед, різних сортів горіхи та насіння, вівсяні пластівці та багато іншої корисної смакоти.
– Судячи зі складових інгредієнтів, батончики дійсно є такими собі акумуляторами енергії для втомленої людини. І ви робите їх такими великими порціями. Це ж важко – такі заміси робити. Спочатку тобі чоловік допомагав, так? Він сам запропонував чи ти попросила? І син – Богдан – теж долучається, хоч і маленький. Дивитись на світлини, де він працює, без сліз неможливо. На світлинах, які ти розміщуєш на фейсбуку, видно, що з тобою працює чималенька кількість однодумців. Ти знайомих залучила, чи оголошення давала і це – зовсім сторонні люди?
– Так, звичайно ж, важко. Вимішати 60-70 кг за раз такого замісу вручну, бо це один з найвдаліших варіантів, непросто. Через все пройшли: з руками не раз ходила до лікаря – навантаження далося взнаки, спини, підірвані, животи й в мене, й в чоловіка, інших хлопців та дівчат… Через все це пройшли за майже три роки. Але там, на війні в рази важче. Тому ні на що не нарікаємо.
Волонтерство – це наш свідомий вибір. Зараз із нами переважно друзі та друзі друзів.
Спочатку робили втрьох: я, Юра і Богдан, потім погодилася ходити на заміси моя добра знайома Вікторія Букет, трошки згодом доєдналася перша вчителька дитини – Людмила Пасіченко. Були й інші помічники. На сьогодні з нами Ольга Гусєва з чоловіком Сергієм Каневським, Наталія Шуліка з чоловіком Максимом, Олена Юрченко, Євгенія Даниленко, знову доєдналася Людмила Пасіченко, Ольга Шевчук, віднедавна серед помічників Ольга Войтюк. Люди змінюються. Не всі витримують щотижневе навантаження. Або не зі всіма просто у спілкуванні мені.
Є такий аспект: ми робимо все у себе вдома. Не дуже хочеться, щоб приходили зовсім чужі люди, несли в оселю, де мешкаємо, якийсь негатив. Всяке ж буває. Це життя.
– Детальніше про помічників, будь ласка!
Всі вони різних професій, різних вподобань. Але дуже відповідальні, добрі, чуйні, інтелігентні люди. Всі вони – волонтери від Бога. Ми вдячні з Юрою по-своєму і тим, що зараз з нами, і тим, що були в певний період.
– А інгредієнти, які потрібні для створення цієї смакоти, то ваші родини допомагають придбавати?
– Спочатку все купували за власні кошти. Потім почали оголошувати збори, бо замовлень від наших захисників, їхніх рідних, волонтерів щоразу більшало. А ще люди пересилають, передають мед, сушені яблука, лущені горіхи тощо. Тому я завжди кажу, що наші енергетичні батончики – це вся Україна. Бо посилки, перерахування надходять з різних міст та сіл і з закордону також.
– Мабуть, за цей час ви зробили майже дві тони корисних ласощів для наших захисників?
– Ми зробили на сьогодні понад 5 тонн батончиків, це приблизно 76000 штук. Щодо ласощів, то це не зовсім і ласощі, а продукт, який додає хлопцям сил і здоров’я, з нашими батончиками вони ходять на завдання, на чергування, їх, прив’язуючи до пляшок з водою скетчем, скидають дронами на ті позиції нашим військовим, куди не можна доставити їжу.
– Те, що батончики смачні, знаю не тільки з повідомлень на ФБ. Син дуже хвалив. Бо, завдяки твоїй ласці, і до його частини потрапили ці поживні смаколики. Скільком воїнам ви допомагаєте витримати величезні навантаження!? Але ваша праця таки теж важка. Думаю, і ваш колектив втомлюється неабияк…
– Буває, особисто моя родина втомлюється не так фізично, як від майже постійної присутності великої кількості людей вдома. Хоча ці люди вже стали своїми, рідними. Як і військові, яким відправляємо батончики – з багатьма на постійному зв’язку. Ну й ще втомлююся від постійного прибирання в квартирі. Хоча фізично втомлюємося теж. Чоловік всі ці тони буквально спочатку заніс в квартиру на наш 14 поверх, а потім виніс власноруч. Найважче було, коли ліфт не працював через вимкнення світла. Але поки в батончиках є потреба – будемо робити. Це найменше, що ми можемо робити для тих, хто захищає нас ціною власних життів.
– Часто до вас звертаються волонтери? Чи ви одразу до військових відправляєте виготовлене?
– Замовлень дуже багато. Трохи менше влітку, бо все ж таки є свіжі фрукти, що теж корисно. Співпрацюємо з тими волонтерами, кого добре знаємо і до кого маємо довіру. Але найчастіше напряму через Нову пошту.
– Знаю, що і з нашою, дніпровською волонтеркою Надією Таршин ви співпрацюєте. Як з нею познайомились?
– Мені здається, я знаю її все життя. Хоча наша дружба почалася з подій на Майдані. Ми тоді з чоловіком – Юрієм Пероганичем – робили для тих, хто був на Майдані, поетичну збірочку, і її вірші ввійшли туди. Зав’язалося знайомство. Пані Надія так багато робить, що як її не підтримати. Ще на Дніпропетровщину відправляли, коли була можливість, батончики відомим у ваших краях волонтерам – родині Коров’яковських.
– Впевнена, що дуже багато матерів моляться за вашу спільноту. Бо часточка вашої душі, вашого бажання підтримати наших захисників є в тих батончиках. Можливо, завдяки цій поживній страві люди мають сили зробити той ривок, той вчинок, – врятувати побратимів, наприклад, на який інакше не вистачило б сил. Замислювалась над цим?
– Можливо. Нічого в житті не буває просто так. Але нам всім наша справа й справді додає сил в цей непростий час, і якихось дуже важливих сенсів, аби не падати духом. Правда, у мене через волонтерство дві роботи, майже не лишається часу на творчість. Спочатку мені це дуже боліло. А потім я вирішила, що все ж, хто б що не говорив, але віршами наші військові ситі не будуть. Тому поки не вірші, поки – батончики.
– Тим не менше, на твоїй сторінці ФБ бачу нові поезії. Та й книги у тебе виходять. І минулого року теж. І не тільки вірші. Це і проза. Чи відчуваєш різницю в тому, що писала 5 або 10 років тому і зараз?
– Книги, які вийшли, були написані до 2022 року. Просто не встигла їх тоді впорядкувати й видати. Зараз справді творче затишшя. Щось хіба час від часу. На ходу. Єдине, що зробила, це написала разом з чоловіком книжку про період життя нашої родини від початку повномасштабного вторгнення. Там і про батончики також. А ще про те, як залишали на два місяці Київ, про те, як мої мама з братом і його родиною були місяць в окупації, трохи написаних віршів за цей період, трохи чоловікових щоденникових записів. Воно так все забувається, губиться в часі й пам’яті, що вирішили зберегти в паперовому вигляді. Для себе, для друзів, для нащадків.
А щодо різниці – відчуваю. Тоді хотілося багато писати, виступати, бути впізнаваною. Зараз хочеться фіксувати в своїх творах правду, яку бачимо, відчуваємо, переживаємо. Про якісь особисті амбіції думається все менше, більше про потрібність написаного, його цінність і доцільність для суспільства в цілому, для майбутніх поколінь.
– Бачила на світлинах вашу спільну з Богданом книгу, де він заявив про себе як про вправного ілюстратора. Що було раніше: тексти чи малюнки? Бо іноді ж автори надихаються картинами художників… Розкажи, як пройшла презентація цієї книги (не всі ж бо мали можливість бути присутніми). І як в школі ставляться до творчого здобувача знань? Богдан, часом, не запишався?
– Богдан народився з пензликом в руках. Так кажемо про нього вдома. Хоча ж він і пластує з чотирьох років, і відвідує музичну школу, грає на фортепіано, гітарі, вчить англійську мову. Але малювання поки бере гору над усім іншим. От я й подумала – в мене стільки його дитячих робіт назбиралося, навіщо мені шукати чужого ілюстратора. Читали з ним вірші, підбирали разом необхідне. Дуже гарно все змакетувала Тетяна Виговська, головна редакторка видавництва «Час Змін Інформ». Було кілька спільних презентацій. Богдан поводився так, ніби це завжди в нього було – сміливо роздавав автографи.
Ми продавали всі книжки, що з собою приносили на заходи. В Національному музеї літератури України відбулася виставка його малюнків, як ввійшли і до цієї віршованої збірки також. Класна керівничка Олена Латишева організувала Богданів клас і привела на виставку та й загалом на екскурсію до музею. Підтримала також і дирекція Київської дитячої школи мистецтв №8. Успіхам дітей радієш більше, ніж своїм. Ми радіємо за нього, підтримуємо. Він хороший хлопчик. Головне, щоб доля була до нього прихильною. І щоб закінчилася війна, яка не шкодує ні дорослих, ні дітей. Молюся за це щоднини.
– Чи не мандрують, часом, картини юного митця разом із батончиками?
– Інколи так. Бо він пише олійними фарбами на полотні. Це не дуже зручно. Але дитячих малюнків у нас завжди вистачає для відправки. Дякуємо вчителям столичного ліцею №304 Тетяні Гавриленко, Людмилі Пасіченко, Пісківської школи імені Павла Тичини (Чернігівська обл.) – Анатолію Черепу, які це організовують. Оберегами нас весь час забезпечувала Валентина Коновальчук з Овруча, що на Житомирщині.
– Ваша дружна родина завжди робить все разом. І волонтерить, і творить, і мандрує. Можливо у вас, як у справжньої команди, є й свій девіз? Або й пісня, яку співаєте під час роботи/відпочинку?
– Ми коли в дорозі – чого тільки не співаємо. Девізу нема. Але знаємо, що найкраще можна виховати дитину тільки власними прикладами. От і виховуємо. До речі, не тільки ми відправляємо військовим посилки. Вони нам теж передають. І Богдану також. Він має свій персональний тубус, розмальований захисниками. Береже.
– Дякую тобі, дорога людино! І за твою шляхетність, і за доброту, і за віддане служіння Україні. Говорять, що Господь все бачить і все враховує. Нехай над вашою домівкою завжди перебуває Його благословення!
– Дякую щиро!
Розмовляла Еліна Заржицька
Leave a Reply