Не так багато трапляється людей, які, сягнувши дев’яностолітнього рубежу і зберігши в серці палкий вогонь патріотичного чуття до рідної землі, свого народу, рідної мови та пісні, щодня підтверджують це своїм громадянським чином — участю в різних заходах «Руху», Клубу ім. І.Пелипейка, «Просвіти», виступами на публічних зібраннях, презентаціях книг, виставках, зустрічах…
До таких рідкісних особистостей належить Роман Васильович Кабин, про якого ведемо мову в переддень його 90-ліття, яке ювілянт відсвяткує 26 квітня цього року.
Знаю його давно — із серпня 1974-го — п’ятдесят літ минуло відтоді, й від першої зустрічі й дотепер не перестаю подивляти його кипучій енергії, різносторонній обдарованості, таланту робити кожну справу вже і тут, не відкладаючи її на потім.
Його експресії та емоційності міг би позаздрити не один професійний актор, глибоким знанням — фахівці різних галузей, а принциповість і несхитність моральної позиції мала б слугувати за взірець політикам, які легко обіцяють будь-що, зовсім не затруднюючи себе виконанням сказаного.
Отож — кілька штрихів до портрета цієї непересічної людини.
Роман Кабин народився 26 квітня 1935 року в сім’ї відомого різьбяра, організатора художнього виробництва на Гуцульщині Василя Івановича та Параски Федорівни з дому Кошак.
Дитинство його припало на тяжкі роки Другої світової війни — зі страхом, руїнами, голодом, евакуацією в 1944-му. Але незважаючи на обставини, завжди був із книжкою в руках, а маючи добру пам’ять, уже з малих літ багато знав віршів, самотужки вичитаних з різних видань, і охоче декламував їх у школі, перед ровесниками чи дорослим, що збиралися в їх домівці для поважних бесід.
Роман легко, без труднощів, на відмінно засвоював шкільну програму і після закінчення Косівської середньої школи вступив на хімічний факультет Чернівецького державного університету. Завершивши навчання, працював інженером Станіславської обласної лабораторії будівельних матеріалів, технічним керівником Косівського харчового комбінату, інженером газової лабораторії Центральної науково-дослідної лабораторії нафти і газу.
Навчався в аспірантурі на кафедрі фізичної хімії у професора А.В.Панфілова в ЧДУ, а потім працював викладачем технології кераміки в Косівському технікумі народних художніх промислів ім. В.І.Касіяна. Без відриву від викладацької праці із відзнакою закінчив відділення англійської мови факультету іноземних мов Чернівецького університету й разом із технологією став викладати студентам ще один предмет — англійську мову.
Роман Васильович має чудовий голос, упродовж життя співав у різних хорах — спочатку в чоловічому хорі навчального закладу й капелі «Гуцульщина» Косівського районного будинку культури, церковному хорі. Коли в тодішньому СРСР розпочалися демократичні процеси й відбулося відродження українських суспільно-культурних організацій, Р.В.Кабин разом з однодумцями об’єдналися навколо товариства «Просвіта» ім. Т.Шевченка і створили чоловічий хор «Гомін», названий так за пропозицією Р.В.Кабина, керівником якого був Мирослав Дзьоба. Хор «Гомін» перший на Косівщині 25 лютого 1991 року, ще до проголошення незалежності нашої держави, на ювілейному святкуванні 120-річчя від дня народження Лесі Українки, виконав заборонений тоді національний славень «Ще не вмерла Україна».
Р.В.Кабин — активний учасник культурно-патріотичних заходів, на яких виступає із пристрасною декламацією творів Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Василя Симоненка, Василя Стуса, Ліни Костенко.
Із перших днів створення Народного Руху України «За перебудову» (так тоді називалася ця громадська організація) Р.В.Кабин — активний її учасник. А після реорганізації Руху в партію він стає її активним членом і є ним по сьогодні.
Крім цього, Роман Кабин — член правління Косівської районної організації «Просвіта», довгі роки був головою осередку «Просвіти» в технікумі, пізніше — зі зміною статусу навчального закладу — коледжі та інституті декоративно-прикладного мистецтва, де організовував різноманітні заходи з виховання української національної ментальності в студентському колективі.
Р.В.Кабин — ось уже 19 років постійний член Клубу інтелігенції ім. І.Пелипейка та Косівського відділення Наукового товариства ім. Шевченка, в роботі яких бере діяльну участь.
Розуміння, підтримку і допомогу Роман Васильович завжди знаходить у сім’ї. Його дружина — Оксана Юліанівна, лікар за фахом. Вона закінчила санітарно-гігієнічний факультет Львівського медичного інституту, довгі роки працювала санітарним лікарем у Косівській санітарно-епідеміологічній станції, потім аж до виходу на пенсію — в санаторії «Косів».
Оксана Юліанівна походить із віруючої, національносвідомої родини. Її дідусь був священником, капеланом УГА, тато — курінним куреня УПА «Перемога» на псевдо «Недобитий».
Оксана Юліанівна — вірна порадниця чоловікові, що довгі десятиліття їх подружнього життя допомагає йому в усьому, вона живе, огортаючи своєю турботою і синів Любомира та Ореста, онуків, прохаючи в Бога ласки для кожного з них.
Роман Васильович уже давно на заслуженому відпочинку, але поважний вік, як виглядає, не має влади над ним — він так само, як упродовж життя, захоплюється бджільництвом, уважно оглядає вулики на обійсті й мріє, як і всі попередні роки, вивезти їх на карпатське квітуче пишнотрав’я для медового політку.
А ще пильнує плодові дерева, виноградну лозу, копається в квітах, садить картоплю на грядці і, мабуть, планує, де садити помідори, саджанці яких пророщує власноруч, причому різних, інколи якихось екзотичних, сортів.
Гадаю, що секретів довголіття, якби Романа Васильовича просили поділитися, в нього немає. Найважливіше — він протягом життя сумлінно прокладав свою борозну на нашій українській ниві — сіяв зерно любові до рідної Вітчизни, щедро ділився знаннями, безкорисливо допомагав освоювати професійну майстерність майбутнім мистцям, бачив у ще не сформованому юнацтві майбутнє й надію України.
Ця жертовна повсякденна праця наснажує кожен день, додає сил і примножує його роки.
Вітаючи Романа Васильовича зі славним ювілеєм, бажаємо міцного здоров’я і натхненного духовного життя — з любов’ю у серці та вірою в перемогу, мир і процвітання нашої незборимої України!
Аделя Григорук, а також колеги, друзі,
однодумці, члени Клубу ім. І.Пелипейка та просвітяни.
На фото: Роман Васильович Кабин, син народного майстра, викладач-пенсіонер.
Leave a Reply