Думки – це не просто пульсування свідомості, що спонукає до мисленного діяння, а й згусток енергії слова, мови, дарованої нам Усевишнім, тож негоже засмучувати нашого Небесного Отця непошануванням Його дару. Кожна наша думка проростає словом рідної мови, бо в ній – правда, сила, глибинні порухи духовного поступу мислячої людини. Думки ж бо немов живі і розумні істоти…
.
1.
Суспільність не схильна заглиблюватись у роздуми – мислити здатні одиниці. Серце болить, коли зауважуєш, як багато людей уникають думання, роздумування, чи мислять і висловлюються недбало, через що маліють; нібито повірили Герману Гессе: «І, певна річ, вони (люди) не хочуть мислити, бо створені для того, щоб жити, а не щоб мислити» («Степовий вовк»). Бездумна людина перетворюється на раба чужих думок. Думання, роздумування – найперша справа людини, і «…нема чоловікові кращого, як ділами своїми радіти, бо це доля його!» (Книга Екклезіястова 3:22).
.
2.
Українцям Бог подарував мову, яку ми вважаємо мовою любові, інтелектуалів, а «українську філософію часто називають кордоцентричною, тому філософія серця є візитівкою вітчизняного способу мислення» (І. С. Захара, «Україїнська філософія»). А дехто вважає, що саме кордоцентризм – наша, українців, трагедія…
.
3.
Думки щодення… Дбаймо про те, щоб наші думки, дольки думок, думки на віддалі сльози, сльози думок, думки мовчання, болю, печалі, плачу, радості, вічності, думки гіркого полину, євшан-зілля, думки материнської і батькової сльози не падали на почорнілу, зранену, обмиту кров’ю землю – святі ж бо вони, як і всяке діло Творця.
Луцій Анней Сенека стверджував, що «Наше життя – лише цятка, навіть менше, ніж цятка (тому-то “Carpe diem – дня не змарнуй” [Горацій, “До Левконої”])…
.
4.
«Сучасний світ живе в тривожному очікуванні, пов’язаному з виявом численних кризових явищ фактично в усіх сферах життєдіяльності європейської цивілізації…» (В. П. Мельник, «Філософія. Наука. Техніка»).
У цьому контексті неминуче постає питання про становище України. А що ж Україна? Відхід від гуманітарного підходу в науці, виховання народу без належного пошанування рідної мови, без усвідомлення того, що тільки мова є основою єдності народу, нехтування вагою слова в суспільстві – ось причина гуманітарної катастрофи в Україні. Найбільший гріх українців – роз’єднання:
Оце єднання в слові та у крові,
оце єднання дай нам днесь!
Не просим, Боже, вічної любові,
але єднання, що сильніш над смерть…
Ірина Калинець, «Шлюб із полином»
Єднання… В єднанні – наша сила, і слово рідної мови об’єднує народ в міцний непереможний п’ястук. Слава Україні! Героям слава!
.
5.
Алоїз Принц переконливо повторює думку, що люди втомилися від вигаданих історій. Мене ж веде історія душі (духу) людини. Античні знали – нам досліджувати: «Розмірковуючи над досягненнями своїх співвітчизників у різних галузях науки та художньої творчості, римський вчений I ст. до н. е. Вітрувій висловив упевненість, що й далекі нащадки римлян вивчатимуть природу речей немов у присутності Лукреція. Життя розсунуло передбачені межі поетового впливу. І ця присутність його проникливої і пристрасної думки в духовному житті людей упродовж віків – найкраще свідчення високого гуманізму автора поеми “Про природу речей”, його віри в пізнавальну спроможність людського духу» (Андрій Содомора, «Філософія і поезія в образному слові Лукреція». У кн. Лукрецій. «Про природу речей»).
.
6.
Сенс буття людини, народу – примноження інтелекту, духовності на основі третьої невидимої сили, в процесі осягнення форми (лат. – краси) життя з Богом, щоб в усіх проявах її діяльності думка випереджала дію: «Бога річ божії справи творити, / А чоловіка – по-людському жити» (Менандр).
«Знаю, Луцілія, ти не сумніваєшся в тому, що ніхто не може жити блаженно, ба, принаймні стерно, коли не оволодіватиме мудрістю, як і в тому, що довершена мудрість забезпечує блаженне життя, а її початки – стерпне. Але й те, що не викликає в тебе сумнівів, потрібно зміцнювати ЩОДЕННИМИ РОЗДУМАМИ, ГЛИБШЕ ВКАРБОВУВАТИ В ДУШУ(Сенека, «Моральні листи до Луцілія», XVI).
.
7.
Людина поставила себе у центр Всесвіту і вважає, що все слугує їй і обертається навколо неї як єдино можливого центру: «З погляду вічності – сумна на всім печать: / Усе довкола – перелітні тіні» (Андрій Содомора, «Пригорща хвилин»). Ми ж – пилинка пилинки і живемо момент моменту в цьому незбагненному, нескінченному світі. Якщо й існує десь його кінець, то за ним – початок…
.
8.
Життя у слові – духовне життя. Ми споглядаємо світ через «вікно душі» (Лернардо да Вінчі), бо «Хоч би якою дорогою ти йшов, не знайдеш меж душі: настільки глибока її міра» (Геракліт).
.
9.
Усе плине, усе змінюється… «Оскільки ми мусимо бути стабільними у вірі, щоб процвітати, ми дійшли висновку, що “істинний” світ є сущим, а не змінюваним та перетворюваним (F. Nitzsche 1959)» (Марія Фюрст, Юрґен Тринкс, «Філософія»). Ми є і створені Богом – це незаперечна істина. Що ще?
.
10.
Спостерігаймо видиме, впиваймося його красою, тоді осягнемо бодай крихти життєвої і Божої сутності… Наше життя і є життям, отже вічністю. Життя для того, щоб жити. Життя – для життя, для продовження життя. Дух Божий всюди й у всьому. Сягаємо краю, а далі – новий початок, нескінченність. За кінцем – початок… Як і в наших думках… У світі немає нічого, що не слугувало б стимулом для мислення, – від мізерного насіння гірчичного дерева до велетенського багатства зоряного неба: «Хоча ми смертні, ми не повинні підкорятися тлінним речам і, наскільки можливо, повинні підніматися до безсмертя» (Аристотель).
Але ж життя незвідана таїна… Осмислення сутності життя утримується на грані двох безодень: безодні нескінченності Всесвіту і безодні небуття (за Паскалем). Квантове безсмертя – згідно з багатосвітовою інтерпретацією теорії квантової механіки істоти, що мають здатність до самосвідомості (думати) – БЕЗСМЕРТНІ.
«Життя надто вбоге, щоб не бути вічним» (Хорхе Луїс Борхес «Нове спростування часу»). У цьому є щось від геніального відкриття, і, очевидно, щоб робити такі висновки і мати такі вагомі думки, необхідно знаходити час для відпочинку від думок.
Богдан ДЯЧИШИН, м. Львів
Leave a Reply