В останні десятиліття з’явилася тенденція надавати особливу увагу культурі і кінематографу Китаю, Японії, Кореї.
Проте усе, що зазвичай трапляється, неозброєним інтересам аудиторії є лише поверхневим відлунням зображення східних культур.
Адже щоб створити насправді дивовижну історію і органічно відтворити хронологію подій, навіть якщо вони народилися лише з майстерної уяви письменника чи вже мали місце у минулому, однаково вимагає ретельної підготовки, детального вивчення навіть незначних моментів: книга підсвічує щоденну наполегливу працю та мудрість автора. Ось витвір письменницького мистецтва побачив світ і вселяє натхнення у серце кожного читача з першої глави.
Це сміливий крок, оскільки психологія героїв інших національностей мимоволі є для нас далекою і читач, який глибше знайомий з їхнім менталітетом, буде суворо аналізувати усі прояви характеру героїв, проте, його миттєво огорне досконалість розповіді і усі події відбуватимуться не наче з екрану телевізора, а зовсім поруч, читач перетворюється на головного героя.
“Вайгожень” неможливо прочитати, спостерігаючи, треба лише відчути і пережити історію від першої особи. І не дивуйтесь, якщо місцевість стародавньої Китайської імперії несподівано вам наснилась.
Роман «Вайгожень» відображає могутність таланту прозаїка, заполонивши глибини свідомості яскравою історією, і ми осягнемо її саме такою, якою забажав її бачити автор, повчальним посланням з перших уст.
Також вражає майстерність опису звичаїв, побуту, художньо обігрується міміка героїв, що додає зовсім крихітного сатиричного підтексту, незважаючи на серйозність сюжету.
Різноманітні портрети, образи, подробиці виступають збагаченням насиченості розповіді та уявно поділяють текст на візуалізовані ілюстрації та кілька рядків висновку, які читач сам для себе відокремлює та уособлює мотиваційними фразами. Особисто для мене історія іноді віддалено асоціюється з коміксом.
Роман безперечно актуальний у сьогоденні, допомагає на деякий час перемкнути увагу та після прочитання сприймати сучасну реальність на крапельку легше.
Нині люди нібито добровільно приймають різного роду аскези, але здебільшого їх надихнули переломні ситуації і усвідомлення, що так продовжувати далі аж ніяк не варто, лиш у рідкісних випадках це є правдивим прагненням очистити свідомість та тіло чи перші спроби ступити на стежку духовності.
Досвід буває різним, але жодні земні бажання не зрівняються з душевним спокоєм і умиротворенням. Тож людина вже ніколи не буде такою, як раніше.
Герої роману є схожими на реальних людей, тобто, автор не намагався виліпити з них ідеальних фігурок, а талановито створив живих персонажів, які здатні інколи сумніватися та проявляти щирі емоції, що для читачів є надзвичайно цінним. Враження від прочитаного переростає у роздуми про сенс буття, про те, які благі справи чиню саме я для панування добра, не обов’язково щось масштабне, бо це одразу викликає побоювання щодо втілення, достатньо маленьких кроків, ніколи не пройти повз людину, яка потребує допомоги, ні в якому разі не дати волі думкам, що обов’язково допоможе хтось інший, насправді кожна ситуація, яка з нами трапляється, – це важливий урок, кожна людина на нашому шляху виконує свою місію, і не потрібно жалкувати та ділити життя на чорне і біле.
Юлія Каспрук, Львівська обласна організація НСПУ
Leave a Reply