Іноземець

1.

Нагода, скажу одразу, є: роман, доволі обсяжний текст в коленкоровій палітурці. Ця літературна форма чи вид, як правило, ставить собі завдання відтворити складну діалектику душі. Романіст спонтанно йде за напрямом рухомої психіки, що добре відчуває своє середовище, що вже десь прониклась опікою, в міру здібностей свого автора. Тут я б іще додав: пошуки соціально-епічної гармонії. …І вміння знаходити її через особливості свої. Описуючи картини масштабні та невеликі – «приватні» – зображення, виразно, місцями жорстко, навіть – жорстоко.

2.

Я про роман Юрія Грешка «Вайгожень» / Іноземець (Львів: Азіатика, 2025. 231 с.). Нова книга – нові інтелектуально-образні концепції та заміри художньої вартості. Притьмом і на розмислах – достойні вартості цього тексту.

3.

Це не перший романний твір молодого романіста. Попередній, «Преторіанці Антонівецької Республіки», мав достатньо широкий розголос та позитивну літературну критику. Інтелектуальну. Доброзичливу. Добротне видання цієї книги, що є гостропатріотичною, на полицях книгарень не залежувалось. Бо ж війна війною, а письменство – у цей злий час – також насторожі! Своє захищає своє. Так є. І так надалі буде… Певен, Ю. Грешко і в майбутньому читальника своїми насиченими романами не обійде.

4.

Рамки сьогоднішнього роману стали, безумовно, вільнішими, новітньо-інтерпретаційними; герої нерідко є позитивно-негативними… Тими, хто навіть шукаючи, часто не знаходить… Романіст так довіряє персонажам, що відпускає їх на волю… Чекає, затамувавши подих, що вони несподівано з᾿являться з оновленим обличчям, що його досі ніхто й не спостерігав, не вміючи заглянути у книжне задзеркалля. Читач приймає цю гру. І, власне, готовий стати її персонажем; впливаючи на події.

5.

Так і підбиває назвати хоча б декого із романістів, твори яких стали маркерами епохи. Від наших ближніх: Михайла Коцюбинського, Івана Франка, Панаса Мирного… – до світових: Стендаля, Кафки, Бальзака, Гюго, Голсуорсі, Сервантеса, Маркеса, Гемінгвея… Та насправді, і багатьох інших… Тих, що сформували нинішній естетичний фон людства. Спонукають до розвитку новітніх ідей гуманізму та гуманності. Королі та Папи Римські, Президенти нерідко відходять і забуваються. А вінценосні письменники-романісти з часом ще більше утверджуються як глашатаї країн і народів. Власне ось що – добре написаний та виданий роман. Воно того варте: для розвою людства… Не перебільшую.

6.

«Вайгожень» Юрія Грешка – не просто історичний роман (хоч я схильний називати такі твори романами на історичну тематику), тут – шмат не дуже відомої нам культури з її екзотикою та незрозумілостями…

… Люблю, коли романи розпочинаються з чогось знакового та вагомого. Ю. Грешко, власне, так і чинить.

«Імператор Чжу Юлан стояв на широкій палацовій терасі, спираючись дужими ліктями на кам᾿яні поручні, і вдихав тепле нічне повітря».

Саме цей персонаж, дужий та хитрий, переконливо розпочав це історичне дійство (середина сімнадцятого сторіччя). Авторське вміння добре бачити історичне тло та узагальнювати подібне добре послужить для увиразнення образу Нікколо Молінарі, молодого венеційського лікаря, який щойно вивчився в університеті.

…Обставини склалися так, що йому довелося, волею випадку, стати ченцем-єзуїтом.

…Тут зауважу, що романіст напрочуд вдало та зі знанням справи описує інтер᾿єри та екстер᾿єри епохи; змальовує побут та святкові дійства; традиції, що яскраво супроводжують епоху. Володіє добротними навичками діалогічної мови й внутрішніх, навіть несподіваних, монологів. Що робить роман динамічним і, воістину, захоплюючим.

7.

«– Даю згоду! – голос Нікколо Молінарі звучав твердо й впевнено. – Готовий скласти обітниці й вирушити у місійну подорож». Так він став ченцем-єзуїтом, аби, за порадою старшого брата, впоратись із борговими зобов᾿язаннями…

8.

…На сампочатку новоспечений чернець лише просив у сивочолих ченців: «Розкажіть що-небудь про Китай!» Але така ситуація тривала недовго, хоча отець Боїм таки поділився з молодиком певними знаннями про цю екзотичну країну. Згодом, він довів, що не є пішаком у руках всевладної Фортуни. Потроху, послідовно та вперто, опановував незвичну філософію, чужинецький побут, давні традиції культури цієї загадкової країни… Хоча, разом з тим, залишався ревним католиком, покірним Ісусовим слугою; що подеколи малює загадкові ієрогліфи.

9.

Впродовж рецензованого тексту зауважую, що Ю. Грешко вправно працює з пейзажними «замальовками». Не просто відтінює чи загострює сказане, а чутливо проникається настроями та характерами персонажів; послідовно підсилює їхні портретні особливості. Не хочу бути банальним, проте скажу, що тут без авторської майстерності – аж ніяк! І, звісно, – любов до природи. Зворушливо. Драматургійно.

10.

…Нікколо Молінарі дає собі раду в загадковому… Чого лише варта його служба лікарем на флотському кораблі: тут – і участь у морських боях. Потроху він адаптувався у нові екзотичні умови та оточення, звик до чужинецької людності. Та й до дивного етикету, східної їжі призвичаївся…

Добрими його знайомцями ставали не лише високопоставлені сановники Церкви, але й імператорські чиновники, воєначальники… Проте, – й шукачі пригод… Заприятелював з ченцем Міхалом Боїмом, що його вважав своїм учителем.

Перші враження про таємничу Піднебесну Імперію розчарували. «Та який же це Китай? – обурювався в думках Нікколо Молінарі. – Радше – це точна копія Лісабону…» Це були перші враження молодого ченця. Та згодом, придивляючись, зрозумів, що і Китай зирить у його сутність. Вони звикали один до одного.

11.

…Промовиста деталь. Молінарі, за наполяганням отця Міхала, прийняв священницький сан. Проте тонку італійську рапіру під тугим плащем носив. Не буду переповідати сюжет у докладностях, але ця «приятелька» не раз виручала його. Це, власне, до характеристики особистості, хороброї та чесної; Нікколо, впродовж життєвих доріг, мав свій духовний девіз: «Плекай у собі людяність і неси цю чесноту в світ!»

12.

«Хай Небо береже імператора!» – вигукували високі чиновники, а самі дбали лише про свої потреби. І посполитий китайський люд повторював ці заклики, просячи їжі та видовищ… Вони бажали насититись хоча б простою стравою. Проте і на цей раз були побиті та поламані… А імператор сховався за шеренгами прибулих гвардійців…

…Дещо узагальнюю оті сцени, аби дати можливість читачеві насолодитись докладностями, що їх так жваво та із очевидним задоволенням виписує Ю. Грешко…

13.

…А що ж молодий венеціанець? Наш герой аж ніяк не загубився в глибинах романного тексту. Письменник з симпатіями провадить його широтами та закапелками свого твору. Місцями видається, що той вже відривається від літературної опіки. Хоч це і не є запеклим реалізмом. Авторський задум: відпустити героя на вільні хліби. І це – добре…

14.

Як же в романі та без сюжетної лінії про кохання?!. Нікколо Молінарі закохався у красуню Юй Лань, доньку його світлості князя-генерала Саньгуя. Якщо – у багатосерійному фільмі, то це зайняло б не одну частину. Грешко тут без докладностей та деталей не обходиться: «врізає» стосунки молодих людей в загальну китайську культуру. Зрештою, кохання не має меж і долає всі перешкоди. Радше, окрилює та дає силу. Так сталося і на цей раз… Даруйте, без зовнішніх спонук та зазіхань. Хоч була й своя небезпечна драматургія…

15.

Навчання у Шаоліні, легендарному китайському монастирі, дало Молінарі, крім духовних настанов, ще й незнайому медичну практику, як лікарю. Перебування тут загартувало його волю і, як не дивно, укріпило віру християнську.

…А ще, згодом, Молінарі отримав з рук самого імператора Чжу Юлана скриньку з темно-коричневого дерева: це була імператорська скарбничка, виповнена діамантами та іншими дорогоцінними каменями. «Довіряю тобі скарби; зроби світ кращим».

Згодом цей скарб чернець Молінарі передасть, оформивши нотаріально, до Акапулько: індіанському вождеві та своєму другові Еку Баламі. На добрі справи та зміцнення народних статків.

…Сам же подався на батьківщину. Служити Богові.

16.

Белетристика «Вайгожень» не претендує на розкриття історичних фактів і рішень першого порядку. Однак вона є колоритними та мудро скомпонованими текстами. Тут навіть початківець у східних культурах знайде свої особисті зацікавлення, відкриття. А заразом, те, що передбачає подальший розвиток у цьому напрямі. Художність аж ніяк не заважає історичності. Радше, зливається з нею. Письменник ефектно та ефективно запропонував своє уявне розумування. Як на мене, – вдалося!

17.

Автор роману свідомо не йде шляхом прототипності, залишаючи собі широкі можливості пригодницького, власне письменницького, трактування  певних історичних подій та значень. Покладається повністю на власні можливості інтерпретації та уяви. Робить роман доступним для широкого читацького кола та доброго погідного читання. Тому цей творчо-видавничий проєкт, певен, може втілюватись і в майбутньому потрібними тиражами.

Віктор Палинський

член НСПУ,

заслужений працівник культури України

(Львів, 79066

вул. Антоненка-Давидовича, 3/3

тел. 098 132 69 58)