Вихід у світ нової книжки – це завжди знакова подія для письменника, справжнє свято душі. Кожен автор намагається внести свій вклад в розвиток літературного процесу, відкрити новий уявний світ, розширити кругозір читацького загалу. І думка про те, що в час автоматизації і штучного інтелекту машини зможуть замінити людину-творця, не виправдовує себе. Хоча алгоритми вже здатні створювати тексти, однак вони не можуть передати людські емоції, настрій, внутрішній душевний стан, напрям думок, інтересів і почуттів.
Книжка відомого закарпатського поета Василя Кухти «Ти пила із дзвінка…» побачила світ напередодні його сімдесятиліття. Це справжній подарунок долі. Збірка його творінь спрагло ввібрала в себе минуле й сучасне, повсякчас надихає читача на пізнання духовного життя, на його збагачення. Поет переконаний, щоб по-справжньому любити свою сім’ю, рідне село, край, Вітчизну треба добре знати їх, бо саме такі знання є своєрідним місточком, що єднає покоління. Твори дають можливість відчути читачам через духовні надбання, через мистецтво, що вони є прямими нащадками талановитого українського народу.
Назва книжки дещо незвична, зазначає автор у преамбулі. І відтворити її перекладачам іншою мовою було непросто. Як і витлумачити давнє гуцульське ворожіння: якщо дівчина нап’ється із пастушого дзвінка, то її кохання відлунюватиме у горах вічно…
Автор цікавої і захоплюючої книжки неспроста тішиться, що йому просто пощастило на співпрацю з висококласними перекладачами: відомим іспаністом, письменником, дипломатом Сергієм Борщевським з Києва, письменником, науковцем, колишнім головним редактором часопису світової літератури «Плав» Олексієм Севруком із Праги, головним редактором газети «Новий день», головою Об’єднання румунських письменників у м. Чернівці Ніколає Шапкою. «Саме завдяки цим дивовижним людям, – резюмує в інтродукції Василь Кухта,- і нині неприпиняється міжнаціональний діалог культур. Він – потужніший за зброю, якою несамовита росія намагається спопелити Ураїну, загрожуючи усьому вільному світу. Цей діалог культур не сміє не перемогти».
Творчості Василя Кухти притаманна сюжетність, грунтована на зміні емоційних станів, образність та мелодійність поетичного рядка. Він продовжує традиції відомих наших творців слова Василя Гренджі-Донського, Андрія Патруса-Карпатського, Василя Піпаша-Косівського, Федора Потушняка, Зореслава… Своєю творчістю вже десятки літ утверджує добро, справедливість, відданість традиціям, ті високі моральні і духовні цінності, які вкрай потрібні людям. Без них немає нації. Вони були життєдайними променями у непрості часи, які доводилося переживати нашим краянам.
Знаковим є і те, що збірка перекладена на іспанську, румунську і чеську мови. А в сучасному глобалізованому світі переклад набуває особливого значення як ключовий інструмент міжнародної комунікації. Саме завдяки цьому мовні бар’єри поступово зникають, забезпечують доступ до знань, культурних надбань та суспільно важливих повідомлень, дозволяють передати смислові та культурні значення і налагодити взаєморозуміння. Чому саме він так зробив, Василь Кухта розмірковує у слові «Від автора»: «Можливо, це сталося тому, що, незважаючи на всілякі заборони і перепони тоталітарних десятиліть, потрібні книги час від часу стукали в наші серця. У 1969 році мене несподівано «знайшла» «Лірика» Федеріко Гарсіа Лорки у перекладі Миколи Лукаша, а вже пізніше – твори Габріеля Гарсіа Маркеса, Хорхе Луїса Борхеса, Маріо Варгаса Льйоси… І я «по вуха» закохався в іспаномовну літературу, побував у кількох іспанських містах, мріючи колись відвідати й знамениту, оспівану Лоркою Гранаду…»
У передмові до книжки «Мандрівка, яка не закінчується ніколи» Д-р Йосиф Сірка із Торонто завважує, що «часто-густо карпатський (гуцульський) колорит, що лежить в основі творених автором міфологем, є ширмою для історіософських медитацій та узагальнень. Доречно буде згадати і про дар просвітництва: у поемах «Вufer-zone» і «Lex glabium», у багатьох віршах, що увійшли до книг «Deus ex machina», «Контрабанда слова», передбачено зловісне російське нашестя на Україну…»
Та це ще не все. Василь Кухта, з усього видно, доклав чимало зусиль, щоб книжка вийшла у такому форматі. На це вплинуло, напевне й те, що серед румунських літераторів має чимало щирих друзів, зокрема поета, засновника і колишнього головного редактора журналу «Poesіs» Джеордже Вултуреску, який на початку двохтисячних років, під час фестивалю «Соrоna Carpatіса» в Ужгороді, прорік контроверсійну тираду: «Українська і румунська літератури – великі, але про них не здогадується Європа!»
І тут же продовжує, «що на сторінках редагованих свого часу журналів «Карпатський край», «Карпатський світ», «Тиса» я видрукував чималий масив статей про «золоту добу» (за визначенням деяких дослідників) перебування Закарпаття у складі міжвоєнної демократичної Чехословаччини, небувалий розвій культури, мистецтва і літератури. Серед обнародуваних доробків українських літераторів на тамтешніх теренах – і вірші Василя Клочурака, батька сучасної празької письменниці Галини Павловської…»
І ще. Виходу в світ оригінальної збірки Василь Кухта завдячує насамперед її перекладачам. Без них, стверджує він, її просто б не було. Власне, воно так і є: перекладачі зробили вагомий внесок у популяризацію творчості українського поета. Це дає можливість представляти вітчизняну книгу за кордоном. Про це говорить у передньому слові і Д-р Йосиф Сірка: «Сьогодні вірші українського автора, завдяки його власному вибору і добрій волі перекладачів, потрапляють до іспаномовного, румунського і чеського читачів. Вважаю це однією з «миттєвостей істини», бо, на жаль, українській поезії на таке щастить не часто. Можливо, якщо буде по-іншому, то світ пізнаватиме Україну не тільки з хроніки бойових подій».
Привертають увагу читача поезії «До питання про вкраїнську зброю», «Контрабанда слова», «Втрачена корона ІІ», «Страсті за голубою трояндою», «Лускунчик. Прогулянка Віднем», «Вінки у Марамоші», «Не здогадуєшся» та інші. Воїстино! Поетові, як мудро зазначив свого часу Сергій Федака, є що сказати. Більш того, він не може про це не кричати, бо його розриває зсередини. Так і народжуються вірші…
Свого часу влучно сказав про Василя Кухту поет, прозаїк і літературознавець Петро Сорока: «…Самобутній світ Закарпаття пульсує в кожній його строфі, ба навіть у кожній фразі й слові. Передусім це етнічна самобутність, замкнута у слові, і слово для Василя Кухти не просто робочий матеріал, навіть не свята глина, з якої він ліпить свої містерійні твори, а щось значно більше: жива душа народу, голос Бога. Він любить перевіряти слово не тільки на смак, колір, дотик і акустику, а й на опірність часу, кажучи образно, заряд безсмертя. Слово у його віршах дихає, пульсує, полонить і окрилює…»
Ім’я поета і публіциста, редактора і видавця Василя Кухти добре відоме не лише на теренах України, а й далеко за її межами. Він народився 23 квітня 1956 року в м. Рахові в простій робітничій сім’ї. Закінчив факультет журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка. Завідував відділом у газеті «Молодь Закарпаття». З листопада 1990 року редактор з питань літератури та мистецтва, з липня 1991 р. – заступник головного редактора, а з січня 1992 р. – головний редактор газети «Карпатський край». Згодом працював головним редактором всеукраїнського історико-краєзнавчого часопису «Карпатський край» та літературно-мистецького журналу «Тиса», заступником головного редактора всеукраїнського екологічного науково-популярного журналу «Зелені Карпати». Був відповідальним секретарем Закарпатської обласної організації Національної спілки письменників України.
В. Кухта повсякчас друкувався в обласних та республіканських газетах, журналах «Дніпро», «Тиса», «Карпатський край», в колективних збірниках «Молодий день», «Відлуння», «Витоки», «Гуцуліє, рідна земле».
Був головним редактором «Полички «Карпатського краю», яка була додатком до однойменного журналу. У цій «Поличці» упродовж 1993-1995 рр. побачили світ збірники поезій В. Зінченко «Калина дитинства», І. Бедека «Шафрани небес», О. Синьоокої Коралі зірок», В. Білича «Птах і камінь», оповідання В. Шкірі «Сльоза лелеки», документальна повість М. Мушинки «Лицар волі» та ін.
Окремими виданнями вийшли збірки поезій «Дрібка солі», «Верхи сліпучі», «Гуцульські душі», «Тисові пороги», «Гуцульський князь», «Пава повстання», «Гуцульський Париж», «Patrіа», «Deus ex machіna», «Страсті за голубою трояндою».
Приємно відзначити, що Василь Кухта є лавреатом багатьох престижних літературних премій. Серед них – імені Федора Потушняка, імені Тараса Мельничука,імені Бориса Нечерди та імені Павла Тичини. За тісні зв’язки з літераторами Румунії, плідну працю з ними у м. Сату-Маре йому вручено диплом лауреата румунської літературної премії «Лицар слова».
Вірші та есеї В. Кухти, крім уже згаданих, перекладалися також арабською, білоруською, болгарською, гінді, китайською, словацькою, угорською, хорватською та іншими мовами. А таким ужинком може похвалитися не кожен майстер художнього слова.
Поезія Василя Кухти дихає, пульсує, полонить душу і серце, окрилює. Вона надихає його на нові твори.
У плугатаря поетичної ниви із гуцульської глибинки усе ще попереду. Він самобутня постать в українській літературі.
Василь ШКІРЯ,
м. Іршава,
Закарпатська область
Leave a Reply